— Ні-і. Я, звичайно, тінь минулого, але щоби прийшло нове, я маю піти… Я й так не мала б зустріти тебе, проте ти — Аїд, тобі відкриті всі шляхи мертвих.
— Ми зустрінемося ще? — спитав я мимоволі, проте з палким очікуванням.
Біле світіння стало вже майже незримим.
— Усе може бути. Я мушу якось повернутися. Урешті, всі дороги ведуть сюди, тому…
Я уявив, що вона в цей момент стенула плечима, на котрих лежали легкі каскади білих кіс. І перли блискотіли в її волоссі. І гранатові сережки, символи давньої обіцянки, сенс якої вислизав із моїх спогадів, але я відчував, що вона безцінна.
Після цієї зустрічі Персефона більше не з’являлась, коли я заходив на кладовище. Часом мене тягнуло спитати про неї в Розе. Але, по-перше, Прозерпіні я не надто вірив, а по-друге, мене підточувало відчуття того, що та туманна Персефона набагато давніша, ніж могла б бути сестра Розе. Що та Персефона знайома ще мені. Мені тому, давньому. Знайома і дорога (вибач, Доанно!). І з цим відчуттям я анічогісінько не міг зробити.
Запрошення від родини Тавішів надійшло за кілька днів з ранковою поштою. Вони запрошували «вельмишановних Фаулі-Прейшерів» відвідати їх у містечку поблизу Анадалі, де проводили частину своїх літніх мандрів.
— Ми ж не поїдемо звідси? — поцікавилась Генріка обережно, намагаючись зрозуміти ставлення батьків до цього запрошення. Вона так нарешті вподобала гулянки по набережній і вечірні танці, що думка позбутися цього всього задля компанії гордих Тавішів, судячи з її обличчя, була жахливою ідеєю.
— Звичайно, поїдемо, Генріко, — відповіла матінка безбарвно. — Це зовсім поруч, та й для вас із Гестією знайдеться врешті хороша компанія.
Гессі навіть не здивувалась.
— Тавіші ж наче вже непогано поводяться, — зауважила вона потім, коли вони з Генрікою залишились наодинці.
— Так, але цей старший мені трохи не подобається. — Вуха сестри ледь порожевіли.
— Фрадер? — Гессі згадала його, високого, у всьому чорному.
Сестра кивнула. Гессі замислилась:
— А мені він видався більш приємним, ніж молодший. Він іще на балу танцював зі мною.
— Отож! — На лиці Генріки тепер закляк страдницький вираз. — І зі мною. Якщо ми ще до них у гості поїдемо — що він собі може надумати?
Гессі промовчала. Вона хотіла зауважити, що запрошення ж від батьків Тавішів, а не від самого Фрадера. А ще їй здавалося, що Генріка останнім часом надто вже зациклена і всюди вбачає погляди, спрямовані виключно на неї.
Врешті, на вихідних вони зібрали частину речей і таки вирушили з Анадалі до Алутани, де зупинились Тавіші. Містечко притулилося на скелях понад морем і нагадувало казкову ілюстрацію до книжки. Гессі пошкодувала, що не вміє малювати. Таку красу хотілося зберегти не тільки у спогадах. Вона замислилась над тим, чи побував тут пан Поль, і вирішила після повернення дізнатися в Доанни його адресу, щоб розпитати про мандри та художні успіхи.
У будинку Тавішів, де вони зупинилися, виявилось дуже красиво. Він виходив верандою на рівний майданчик над скелями. Море підступало зовсім близько, і Гессі до мурашок на кінчиках пальців подобалося стояти біля поруччя й дивитись униз.
— Я чув, що в Анадалі дуже брудне узбережжя цього сезону, — зауважив Фрадер Тавіш, щоб розпочати розмову.
Гессі відчувала, що і він, і Генріка почуваються трохи ніяково, сидячи на веранді поруч. Після балу вони не дуже багато спілкувалися. Берден поки що не приєднався до них, бо його надто приваблювала запечена риба, котру кухарка зготувала до сьогоднішнього обіду.
— Я не бачила тутешніх пляжів, — відповіла Фрадерові Гессі, бо мовчанка здавалася вже надто затяжною, — а проте в Анадалі пісок схожий на борошно, такий дрібний і білий.
Генріка зиркнула на неї та кахикнула.
— Он як. — Фрадер поправив комірець сорочки, згин якого здавався таким рівним, ніби вся одіж була вирізана з мармуру. — Думаю, завтра зранку зможемо піти до води. Ми спеціально обрали місце біля моря, з гарним краєвидом. Уже не вперше тут зупиняємось.
— А що тут ще цікавого? — запитала Гессі.
Юнак подивився вниз, де тяглася вузька, брукована біло-жовтими каменями вулиця.
— У самому центрі розкішний майдан, історична спадщина, палаци лордів. На вихідних там ярмарки, а під вечір танці. Але ми туди не радили б іти. Минулого тижня якийсь п’яний молодик мало не зарізав іншого п’яницю. Не вельми приємне місце для того, щоб згуляти час, якщо вас цікавить моя думка… А от просто за головним майданом є пристойний ресторан — у них хороша музика, і вино вартісне, а не якась місцева водичка, яка… — Він затнувся. — Загалом, не дешеве місцеве. Ми маємо там столик на терасі в будь-який час, тому можете не хвилюватися щодо резерву.
— А звідки тут гарний краєвид на захід сонця? — поцікавилась Гессі, бо насправді дорогі ресторани її не цікавили, а вина вона майже не пила.
Генріка кахикнула знову, однак тепер це вже звучало надто награно, і дівчина зрозуміла, що в сестри не болить горло, а вона просто хоче на щось їй, Гестії, натякнути дивним кахиканням.
Гессі зиркнула на неї. Сестра вирячила очі.
