Гойдалка полностью

Пройшла мабуть вічність, перш ніж щось змінилося. Невідомо звідки вийшло світло, таке ж пурпурове і тьмяне, як і все навколо. Свідомість Маркова рушила йому назустріч, але наштовхнулася на хвилі болю. На відміну від світла, рівного й незворушного, біль здавався пульсуючим, бешкетним, він атакував Маркова, наче ґирг, і щоразу відстрибував, щоб за мить знову наскочити і залити свідомість потічками дрібних жалючих спазмів.

Якась лінива і сполохана частина його свідомості намагалася сховатися від болю, просила волю Маркова відступитися від світла й знову зануритися у теплі зручні драглі. Але воля зігнорувала панічне прохання і зробила ривок до світла.

Події, відчуття, звуки і кольори звалилися на Маркова лавиною. Першої миті він нічого не второпав, а наступної вже тиснув на сенсор і з диким кашлем випльовував протиперевантажний гель.

— Цуно! Виходь на глісаду! — він не розібрав, хто кричить.

Генерала боляче штовхнули в плече.

— Очуняли? — спитав голос Хіосі. — Готуйтеся до евакуації.

— Де ми?

— Увійшли до атмосфери.

— Що відбувається?

— Борт пошкоджено. Потрапили під роздачу.

Зір Маркова нарешті сфокусувався на оглядовому екрані. Там, на темному тлі, спалахували чи то вибухи, чи то згущення плазми. Генерал зауважив на зображенні цифрові позначки. До нього дійшло: «Лорд» падав на нічний бік Фаренго зі швидкістю ста тридцяти метрів на секунду, до поверхні планети лишилося менше трьох кілометрів.

— Десять секунд до відстрілу капсули, — голос Аннадіра здався йому на диво спокійним.

«Доліталися, — подумки присвиснув Марков. — Якщо відстрелюють командний відсік, значить, у «Лорда» не лишилося жодного шансу. Й чим це нас так довбанули?»

Він ще продовжував міркувати про те, що могло статися, коли ложемент під ним лячно верескнув і прогнувся дугою. Колосальна вага налягла на Маркова, вдавила гранітні ребра у свинцеві легені. Сталевий обруч стягнув серце, і біль став яскравішим за всесвіт.

Якби перевантаження тривало на секунду довше, генерал втратив би свідомість. Але тягар зник так само миттєво, як і з’явився. На оглядовому екрані промайнули невиразні туманні пасма, відтак капсула вирівняла політ. Згідно позначок, вона планірувала майже паралельно поверхні.

— Маневруй, — підказала Хіосі.

— Нема як, — відізвався Аннадір. — Поворотні сопла заклинило.

— Вони нас зараз дістануть.

— Молись.

Марков глянув на екран. До поверхні залишалося сімсот метрів. Він скосив очі на протиперевантажний кокон з конвойованою. Яскраво-синій, наповнений амортизуючим гелем, мішок здавався непошкодженим.

«І що я маю з нею робити, якщо прифаренгимось далеко від Розплідника богів?»

Цієї миті екран затопило світло.

«Ось і все», — вирішив Марков.

— Прощавай, «Лорде», — почув він командирів голос.

— Амінь, — докинула Хіосі.

— Так це рейдер вибухнув? — вирвалося в генерала.

На дурне запитання не відповіли.

— Якщо вони втратять наш слід, то лише завдяки цьому вибухові, — припустив Аннадір. — Ми якраз під хмарою. Імпульс накрив півпланети… Ти пробувала зв’язатися з Р’аавал? — звернувся він до дружини.

— Пробувала. Вона мала почути.

— Мала почути чи почула?

— Без гарантій, — буркнула Хіосі

— Хвилин за вісім-десять… ну, максимум за дванадцять, ми будемо на поверхні. У пустелі, як на долоні. Укриття там точно не буде. До Лабіринту — майже шістсот кілометрів. Якщо ящери нас не прикриють, нам гаплик.

— Я знаю.

— Так роби щось.

— Я постійно транслюю виклик. Вже голова тріскає.

— Транслюй, Хі, транслюй. Надія лише на тебе.

— Хтось може пояснити, що сталося? — скористався паузою Марков.

— Шістдесят дві години тому ми вийшли з лімесу у трьох стотисячних парсека від Таліс, — повідомив Аннадір. — Практично в кометній зоні. Супремус «Лорда» ще в гирлі лімесу зафіксував чийсь радар і вирішив дійти до Фаренго одним стрибком над полярною областю зірки. Ґ’ормітський борт погодився з такою диспозицією, а сам спробував перехопити ворога. Ми розділилися. Стрибок передбачав критичні перевантаження, тому нас не вивели з гібернації. Все йшло за планом аж до орбіти Фаренго. Нас атакували через тридцять чотири хвилини після того, як супремус почав процес пробудження. Він устиг вдарити по ворогові та попередити ящерів, ну а далі ви знаєте.

— Якою зброєю нас атакували?

— Не «дугою» і не променевою.

— Щось близьке до потоку дрібних кінетичних об’єктів, — уточнила Хіосі. — Захисні екрани чомусь з ними не впоралися… Цу, Алі, дивися, там якась гора!

«Вона бачить якусь гору, а я не бачу нічого. Дохла позиція», — мовчки обурився Марков.

Він перемкнув свій екран спочатку на інфрачервоне, потім на ГРЛ і побачив край пласкої верховини, що підносилася над пустелею.

Вони наближалися до велетенської столової гори.

Коли вивітрені скельні ребра опинилися в кілометрі від капсули, її добряче смикнуло.

— Ударна хвиля? — генерал перевірив кріплення кокону з Ферфакс.

— Ні, — відізвався Аннадір. — Від ударної хвилі ми втекли. Це, нарешті, сопла запрацювали.

— Треба сховатися за горою, — припустила Хіосі.

— Спробую, — погодився контр-адмірал і додав кілька слів незнайомою Маркову мовою.