Капсула відізвалася на маневр скреготом і скрипом, сіпнулася, завалилася на лівий бік. Марков відчув, як його шлунок відправляє до горла порцію блювоти.
Обліт гори тривав лише півтори хвилини. Капсула стрімко втрачала запас висоти, Бегемотові прийшлося відвернути від небезпечних кряжів до пустелі.
— Приготуйтеся, — попередив Аннадір.
Сильний удар, потім ще й ще. Командну секцію заповнила хмара пилу. Шосте відчуття підказало Маркову, що порушена герметизація. Він завченим рухом натягнув на обличчя дихальну маску.
Удари припинилися, апарат завмер. На оглядовому екрані панував чорно-білий хаос. Сморід змішаної з гелем блювоти пробивався крізь дихальні фільтри.
— Тепер чекаємо, — почув він голос Хіосі.
«Чекаємо ми на ящерів, а от кого реально дочекаємося — невідомо», — подумав генерал. Він відчепився від ложементу і відсунув консоль, що перекривала доступ до аварійного люка. Найменший рух здіймав хмарки пилюки.
— Й куди це ви зібралися? — поцікавилася Знаюча.
— Треба вивчити місцевість. Можливо, є якесь укриття для кокону з Ферфакс.
— Яке ще укриття? У капсулі ми захищені від місцевих несподіванок.
— На Фаренго немає фауни.
— Але є пилові пастки, шквальний вітер. Чекатимемо в капсулі.
— Ви можете чекати, де вам заманеться. А за конвойовану відповідаю я.
— Хі, попустися, нехай побігає, — долинув веселий голос Бегемота. — Доля в нього така. Як казали у моєму рідному куполі: не чіпай копа, цілішою буде жопа.
Не менше п’яти стандартних хвилин знадобилося поліцейському, щоби вибратися з капсули. Забарвлена у фіолетове ніч Фаренго виявилась на диво світлою. Просто над головою Маркова сяяли, відтінені чорнотою Агрегату Оріона, голубі зірки сузір’я, схожого на складеного з діамантів чотирикрилого птаха. Вони були яскравішими за супутники Тіронії, й навіть за Місяць на земному небі. Відроги столової гори в їхньому світлі набули несподіваної сріблястої величі. Й тільки на західному обрії зоряне небо заступало хмарне громаддя — все, що залишилося від рейдера «Лорд Полум’я».
Але Маркову було не до пейзажів. Він оглянув місце падіння — повну пилюки заглибину між двома невисокими пагорбами. Корпус машини рясно вкривали плями сажі і вм’ятини. Куці крила відірвало при падінні, їхні пластинчаті уламки вібрували під поривами вітру.
Він почвалав у бік гори. Тут горбисту, зруйновану вітровою ерозією рівнину поморщило від якогось тектонічного лиха. Краї однієї з численних западин пообвалювалися, утворивши неглибоку печеру. Від місця падіння до укриття було не далі вісімдесяти метрів.
«Не бозна-що, але хоч таке», — вирішив генерал і заповзявся витягувати конвойовану з капсули. Ані імператорів дружбан, ані його дружина не виявили бажання йому допомогти. Тому переселення кокона до укриття перетворилося у виснажуючий та занудний процес. Коли синій мішок, врешті-решт, опинився у печері, Марков відчув себе геть знесиленим. Шлунок зводило від голоду, піт хлюпав у водозбірнику, фільтр розжарився ледь не до червоного, а все тіло критично свербіло, нагадуючи про те, що процес виходу з гібернації не завершився, як належало, водними процедурами.
Повертатися до смердючої капсули з її непривітним екіпажем генералові не хотілося. Марков присів на краю укриття і спробував сконцентрувати думки на подальших діях. Але біль у горлі та нестерпна сверблячка звели концентрацію до мінімуму.
«А чи знайдеться у тому їхньому Лабіринті хоча б душ якийсь?»
Все те, що він знав про Розплідник богів, підказувало, що у кращому випадку він зможе хіба що витертись вологими рушниками з аварійного запасу.
«Треба піти фільтр змінити», — Марков вже почав розгинати затерплі коліна, як світ навколо спалахнув холодним полум’ям, а відтак зник.
З трьох перспективних місць, заздалегідь визначених для розгорнення табору, Сайкс обрала звивисту льодову долину, з двох боків прикриту химерними напластуваннями затверділого вуглекислого газу. Ще до прибуття транспортного модуля люди і ґ’орміти облаштували там два житлові відсіки. Земляни надули купол, котрий швидко затвердів, і напилили на нього товстий шар броні. А поряд з куполом будівельні принтери ящерів надрукували змієподібну споруду, яку потім вплавили у кригу.
Діяльність десантників розігріла льодову долину і випарувала хмари газу, котрі невдовзі осіли на табір у вигляді майже невагомих крижаних містків, вітрил і веж, за якими вже годі було побачити справжні інженерні витвори. А поки велетенські сніжинки повільно осідали на житлові відсіки, там кипіла робота. Стіни вкривали ізолятом, монтували апарати для переробки замерзлих газів у повітря земного і ґ’ормітського типів, а також молекулярні синтезатори та побутові принтери, здатні забезпечити всім необхідним сімох землян і шістьох рептилоїдів. Люди і ящери ледь устигли облаштувати нове житло, коли до Брами прибув транспортний модуль.
