— Каїн — це ж персонаж релігійної книги? — імператор також дивився на піфійку. Він подумав, що Сайкс опинилась на порозі одного з тих осяянь, що складали таємну — а хтось казав: справжню — історію Планети Жінок.
— Каїніти, свідки Сильного… — піфійка немов пробувала ці слова на смак, перевіряла їх на присутність живої магії. — Це може стати напрямком.
— Підказкою? — імператор намагався триматись на одному щаблі розуміння з Преподобною.
— Напрямком, — повторила піфійка, вдивляючись у те, що вміли бачити лише очі Знаючих. — Напрямком пошуків.
Прокляті свідки Сильного
(витяг з анонімного твору, написаного на Магонії (Піфії)
у ІІІ ст. Ери Відновлення.)
[19] Адже насправді ми нічого про них не знаємо. На всі запитання, хто ж такі каїніти, історики відповідають словами трьох християнських письменників, що жили у катакомбну епоху, — словами Іринея Ліонського, Епіфанія і Тертуліана. Іриней писав про них, як про маленьку секту гностиків, що вважали старозавітного Ієгову злим божком, а Каїна — його першою жертвою серед людей.
Вони називали Каїна Сильним, а його брата Авеля — Слабким. Злий божок боявся зміцнення роду людського, тому ствердив вищість слабких над сильними, людей короткої волі над людьми волі довгої. Злий божок закріпив своє свавілля прокляттям, накладеним на Каїна.
Відповідно, каїніти клялись розділити з Сильним його прокляття, брали на себе всі тягарі довгої волі і протистояли злому божкові. Якщо вірити Іринеєві, вони вважали, що шлях спасіння пролягає «через всі роди справ», тобто через добро і зло. Вони вірили, що передвічна Софія викупає ними, мегагрішними свідками Каїна, свою чистоту, необхідну для боротьби зі злим божком.
Нам невідомо, хто заснував цю віру, як називались її пророки і що сталось з їхніми послідовниками за наступних епох. Прокляті оточили себе і свою місію надзвичайною конспірацією. Їхня тінь час від часу виникала на дорогах земної історії. В революційних кублах та ніцшеанських салонах зустрічали непримиренних фанатиків, які не зупинялись перед жодними злочинами і не йшли на жодні компроміси. Їхня ненависть до світопорядку переходила межі розумного, а її джерела залишались для сучасників безадресними. Тому в історії і літературі таких протагоністів вселенської революції ототожнювали з божевільними та шукали причини їхньої одержимості у дитячих травмах та специфічній будові психіки.
