Наталія не відповіла. Вона увімкнула демонстратор. Простір над столом розгорнувся величною панорамою гірського кряжа. Вкриті кригою ікла скель сяяли під ультрамариновим небом. За мить вони побачили будинок зі шпилястим червоним дахом, людей у хутряному одязі та волохатого пса, що весело бігав засніженим подвір’ям. Зграйка молоді зібралась біля металевої скрині, накритої решіткою. Вони слідкували за тим, як на решітці підсмажуються шматки м’яса, перевертали м’ясо щипцями. Засмагла дівчина з довгим світлим волоссям видобула з кишені металеву фляжку, надпила з неї, пустила колом.
— Твої предки полюбляли смаженину, — констатувала Наталія, вдивляючись у щасливе обличчя засмаглої. — А також алкоголь… Он той дядько у білій шубі, — вона кивнула на екран, — дуже на тебе схожий. Прапрадідусь?
— Напевне, — смикнув плечами Росо. — Я не вивчав свого родоводу. Але знаю, де це знімали. Земні Каспети багато століть жили біля Альпійських гір, серед предків були професійні альпіністи і гірські рятувальники.
— Гірські рятувальники, що колекціонували бовванчиків у весільних платтях, — гмикнула клонка. — Досить дивне поєднання.
— Зацікавилась історією мого роду?
— Треба ж чогось робити.
— Треба думати, як будемо звідси вибиратись.
— Я не поспішаю.
— Але ж сама казала, що ми тут помремо з голоду.
— Це в мене така… ранкова паніка. До речі, пошукай, може, тут є запаси води та їжі.
— Я не впевнений, що старий обдурить допитувальні машини Джи Тау.
— А мені він здався твердим горішком.
— Він учений, а не воїн.
— А я — ґїма папая, секс-працівниця. І я обдурила ці… Як ти їх цікаво називаєш? «Допитувальні машини»? Гм… — Наталія вимкнула демонстратор. — Твій дідусь має розумну голову і вміє рішучо діяти. Я думаю, що
А подумки додала:
«А ще в тобі, Росо, ще в тобі».
Він відмовлявся від пересадки кінцівок, а тому кульгав. Ті, чиї знання про нього обмежувались переліком фактів з довідкових ресурсів, вважали цю його примху виявом старомодної шляхетності. Зрештою, це лише надавало шарму різноманітним міфам про нього. Адже він був Відморозком, уламком епохи Сіоранів, що спав півтора століття в рятувальній капсулі, був щасливо знайденим у безмежжі Всесвіту і тріумфально повернутим до життя. А ще усі зацікавлені погоджувались із тим, що він не став мешканцем музею, а знайшов собі місце в новому світі.
Ривками долаючи опір авреліанської гравітації, він ішов залами підземної ставки. Йшов, не дивлячись на охоронців, операторів і техніків, що похапливо відводили очі. Він спиною відчував їхнє здивування та їхні запитання. Він внутрішньо тішився тутешньому
Точніше, спричинив його імператор, коли закликав Відморозка до ставки й витратив неозору кількість фунтів для того, щоб якнайшвидше доставити старого на Аврелію.
«Я йому потрібний», — ця думка вже шосту добу бадьорила його тіло, якому за абсолютним численням виповнилось двісті тридцять сім років.
Він переступив вібруючий поріг чергового захисного екрану і опинився віч-на-віч з Охоронцем прав і свобод світів. У великому приміщенні, освітленому блукаючими химерними плямами, окрім них не було ані душі.
«Правильно», — подумки всміхнувся він, а вголос мовив:
— Привіт, Черв’яче!
— Привіт, пірате… — Еарлан Третій обняв його розповнілі плечі. — Але ти погладшав, чоловіче, зовсім за собою не слідкуєш.
— У моєму віці цим можна нехтувати, — Відморозок дрібно засміявся, немов вихаркуючи хрипкі звуки. — Зате ти в нас взірцевий живчик. Це Преподобна Сайкс так тебе… надихає?
— Якби ж то, — похитав головою імператор. — Звичайні фізичні вправи.
— Гарем, авжеж! — хрипкі звуки пришвидшились, наче у старому горлі розгулявся допотопний двотактовий двигун. — Дівчатка, хлопчики, копії знаменитих красунь. Тобі їх також виготовляють за спецзамовленням? Зависаєш на темах попередників?
— Не діставай мене, брате Страже, — імператор махнув на Відморозка рукою, вказав на крісло:
— Сідай, є до тебе розмова.
— Розмови, доповіді, наради… — Відморозок якнайзручніше вмостився в кріслі. — Впізнаю нашого вгризливого Черв’яка.
— Я сподіваюсь, тебе не потрібно уводити в курс справ? — Еарлан Третій перейшов на діловий тон.
— Хіба що за останні сто десять годин відбулося щось надзвичайне.
— На щастя, нічого надзвичайного. Після знищення гнізда ґирги практично припинили опір. Зараз на Сельві зачищають останні заражені ділянки.
— А тут, на Аврелії?
