Гойдалка полностью

— Така ж ситуація. У цирку Мефістофеля нової активності не спостерігається. Тих адельм, що прорвались на південь, потрохи знищують. Не так швидко, як хотілося, але знищують. Сьогодні аналітики мене переконували, що за два-три тижні ми повністю відновимо контроль над планетою.

— Не вір тим довбаним аналітикам, — старий махнув рукою. — Я задньою чакрою відчуваю: тут все хитро закручено.

— Поясни.

— Я, брате, три місяці просидів в архівах на Альфі. Там років двісті тому жила сімейка провидиць. Три покоління з нелокалізованою мутацією. У третьому народилось надзвичайно обдароване дівча. Феноменальна пророчиця. Вона й до тридцяти не дожила, не всі органи мала в комплекті, проте дечого бачила. Піфійські відьми крутилися навколо неї, як ті сепеки[17] навколо сметани. Випитували, досліджували, хотіли перевезти її на Магонію, але не встигли. Зрозуміло, що Джи Тау все це фіксували і зберегли в архівах. Надзвичайно цікаві пророцтва.

— Й що там конкретно?

— Не прискорюй, брате, прошу тебе. Мені вже третя сотня йде, я звик все розповідати, як за старих добрих часів — одне за одним, фактик за фактиком. Так-от, дівчинка мала видіння про давні гуманоїдні раси, про ще давнішу негуманоїдну расу, яку вона називала «бездомною». Всі ці раси об’єднував спільний страх. Вони боялись якоїсь істоти, від якої тікали від одного краю Галактики до іншого. Істоти, котра спустошила їхні колискові планети.

— Боялись однієї-єдиної істоти?

— Саме так, — кивнув Відморозок. — Практично безсмертної істоти, яка для початку знищила всіх собі подібних і намагалась контролювати все, до чого здатна була дотягнутись. Дівчинка казала, що ця істота здатна себе закріплювати у стабільних вимірах за допомогою речей, що реплікують квантову запутаність. Тобто, істота могла бути одночасно в кількох місцях тривимірного простору.

— Парадокс Білих Каменів, — кивнув Охоронець прав і свобод світів. — Це нам відомо.

— Але ми й досі не знаємо, чому саме Білі Каміні мають таку властивість, — зауважив старий. — Ми лише навчились використовувати її. Всліпу… Так-от, дівчинка сказала, що ця істота була переможена, але не знищена остаточно. Що її неможливо до кінця знищити. Що вона невдовзі прийде до нас в людському тілі. І що вона пробудиться саме на Альфі. Тобі це ні про що не говорить?

— Говорить. Є навіть припущення, що людство навмисно створено цією істотою для забезпечення її повернення. Але чому тебе, брате, зацікавила та провидиця?

— Тому що я також вмію порівнювати та аналізувати.

— Непереконливо. Хтось тобі на щось натякнув.

— Ти, як завжди, правий, Черв’яче, — двигун у горлі старого запрацював знов. — Ти, брате, все бачиш. Все-все. Й нічого від тебе не сховаєш.

— Навіщо ховати?

— А навіщо людина хоче мати окрему кімнату? Ці речі вмонтовані в нас від часів незапам’ятних.

— Так хто натякнув? Біргір Ян?

— Так ти й це знаєш. — Відморозок розвів руками. — Навіщо ж тоді я тобі все це розповідаю.

— Я знаю не все, — похитав головою імператор. — Знаю лише, що півроку тому ти отримав шифроване послання від Яна, в якому йшлося про Альфійську Пророчицю та її попередження, засекречене на рівні «А-три». У тому попередженні вона передбачила повернення темного демона Галактики в дні правителя, який матиме подругу з ім’ям давньої наложниці того монарха, на честь якого правителя назвали батьки. Ян натякав на мене із Сайкс і повідомляв тобі, що в архівах альфійських Джи Тау є ще багато цікавих пророцтв… До речі, а чому адресатом для мутних натяків він обрав саме тебе?

— Запитай в Яна.

— Я запитую тебе, брате Страже. Ти ж вивчив все, що стосується Пророчиці, перекопав всі архіви. Тепер настав час доповісти про свої знахідки.

— Я розумію… — голова старого наче відчула тягар авреліанської гравітації і низько-низько схилилася. — А я ще думав: з якої такої радості ті кляті Джи Тау так легко пустили мене в свої архіви. А це ти їм наказав.

— Менше з тим, Відморозку, не варто обтанцьовувати очевидні речі. Не час, та й не місце. Ти ж багато думав про те, чому Ян послав до архівів саме тебе. Правда ж?

— Це — питання довіри.

— І звідки ж така довіра?

— Я не належу цій епосі. Я тут випадковий. А значить, я не вписуюсь у стратегічні схеми демона.

— Ти півтора століття провів у гібернації[18]. Ніхто не знає, що за цей час відбувалось з твоєю рятувальною капсулою. У далекому космосі літають сотні рятувальних капсул, але за чотири століття знайшли тільки три. А успішно вивели з гібернації лише тебе одного. Я читав доповідь анабіологів про твоє воскресіння. Вони були здивовані якісним станом мозкової речовини, що ніяк не в’язалось з довгим часом перебування у кріогенній сплячці. Що скажеш?

— Натякаєш, що зі мною попрацювали? Маю доводити, що я — це я? Але мене вивертали всіма можливими способами й нічого не знайшли. Ніяких слідів проникнення.

— Технологічно вони нас випереджають, — зауважив жіночій голос за спиною старого пілота.