Місцеві проводжали поглядами Сайкс; проте навряд чи хтось з них зміг би впізнати в ній радницю імператора, вирішила Преподобна. Вона привітно всміхнулась вродливій авреліанці, що стояла на ґанку одного з розкішних особняків, але та у відповідь лише холодно — і, як здалось Преподобній, здивовано — кивнула.
«Я тут чужинка, “тонконога”», — Сайкс напружила м’язи, раптом відчувши гнітюче тяжіння планети. Вона пришвидшила кроки, намагаючись визначити, як гравітація Аврелії змінює ритм і пластику її ходи.
Врешті-решт, вона мусила визнати, що крокує як чапля.
Певно, місцевим кумедно дивитись на таке пересування, подумала піфійка. Вона спробувала рухатись більш пластично, але колінні суглоби все одно працювали, немов механічні шарніри. За хвилину в неї затерпли гомілки. Врешті-решт, Сайкс вирішила не псувати собі настрій динамічним напруженням й знов пірнула у зовнішні враження: дитячі голоси, звуки і барви вулиці, гру світла на деревах і спорудах.
Вже здалеку вона побачила розкриті назустріч сонцю панелі високого зеленого даху.
Дім з її сну.
Родове гніздо Каспетів.
Потрапивши до зони дії його охоронної автоматики, Преподобна торкнулась брошки з вмонтованим розпізнавальним чіпом.
Відтак відкрила ґратчасту фіртку і зайшла на ґанок.
Їй довелось чекати, перш, ніж господар вийшов зустріти гостю.
— Хао! — привітала вона Каспета на місцевий копил. — Мене називають Сайкс.
— Доброго дня, — кивнув Гел. — Мій домашній комп’ютер, радше за все, глючить. Він ідентифікує вас як Преподобну сестру і радницю нашого доброго монарха.
— Він не глючить.
— Навіть так… — очима старого пробігла тінь. — Тоді я щасливий, що така непересічна особа завітала до мого дому… Мене називають Гелом Каспетом. Проходьте.
Астрофізик провів гостю на другий поверх, завів до кабінету і запросив сісти у глибоке крісло.
— Я не кожного дня приймаю придворних… — почав він.
— Облиште, — Сайкс зручно вмостилась у кріслі. — Всі церемонії зайві.
— Але ж… ваш візит.
— Я випадково натрапила на запис вашого допиту офіцерами Джи Тау. Ви висловили цікаві думки. Мені захотілось з вами поспілкуватись.
— Ви жартуєте? — обличчя старого помітно почервоніло.
— Аж ніяк.
— Ви прийшли сюди, лише щоб поспілкуватись?
— Так.
— Ну, припустимо… — Каспет уважно дивився на гостю, піфійка майже фізично відчула, як його погляд давить їй на перенісся. — Візьмемо за гіпотезу, що ви кажете правду… Щодо «цікавих думок» ви, звісно, перебільшуєте. Принагідно дякую за комплімент. Але, як би вам це сказати… Я прожив сотню років. Чого приховувати: у моєму віці балакучість — наслідок старечої деменції. Здається, той слідчий з Джи Тау врахував дану обставину, коли слухав мої теревені. Він, до речі, мені здався людиною проникливою.
— Я би випила чаю.
— Вибачте, я трохи заскочений.
— Вибачаю, Геле, — погляд Преподобної не відпускав його очей. — Ми, піфійські Знаючі, володіємо навичками телепатії. Зараз у вашому розумі домінує припущення, що візити таких, як я, не приносять простим смертним нічого доброго. Мушу визнати, що у цій думці присутня рація. Але цього разу вам нічого не загрожує. Я гарантую.
— Дякую, що не приховуєте ваших здібностей, — після довгої паузи мовив старий. — Якому з сортів чаю ви надаєте перевагу?
— Гербаті авреліанській.
— Вам направду подобається ця кисла трава?
— Якщо її змішати з білим земним, скажімо з «агатовими стрілами», то виходить непоганий букет.
— «Агатові стріли», на жаль, не доступні моєму сервіраторові, — Гел набрав код на консолі, — але спробуємо зробити щось адекватне статусу такої високоповажної гості.
— Ви сказали слідчому, що з сумом спостерігаєте занепад людства. Що ви мали на увазі?
— Це лише мої приватні роздуми. Так би мовити, нічні блукання самотнього інтелекту. Навряд чи вони цікаві тим, хто щоденно читає звіти аналітиків та бачить проблеми людства з висот трону… А ось і чай.
— Дякую… Він дуже ароматний і зовсім не кислий… Ви вважаєте себе філософом, правда ж?
— Це ви побачили у моїй голові?
— Мені цікава ваша концепція занепаду людства.
— Справді?
— Ваше здивування і ваша іронія — на грані. Ви ж свідомі того, що володієте цілісним баченням історичних процесів. Таке бачення в наші часи рідкісне. Ви не ворог Імперії, проте не вірите в її майбутнє. Ви — вчений, прожили довге життя, були свідком Великої смути та відновлення порядку за доби Ойзеле. Нам, Знаючим, відомо, що підкріплене досвідом відсторонене спостереження іноді виявляє джерела проблем ефективніше за статистику та експертні оцінки. Мене цікавлять підстави вашого песимізму.
— Тоді вам доведеться слухати довгі старечі розумування.
— Я не поспішаю.
— А високі імперські справи?
— Зачекають.
— Ну, якщо вас так цікавить моє «відсторонене спостереження»… — Каспет зручніше вмостився у кріслі, яке слухняно підлаштувалося під вигини його тіла. — Тоді слухайте. Можливо, все, що я вам тепер розповім, ваші премудрі піфійські жриці вже давно зрозуміли.
— Ми знаходимось в самому процесі, ми його частина. А ви дивитесь наче з дистанції.
