Нас з Фей і Уріцем загнали на саму верхівку південного купола. «Галерея безпеки» там була з великими оглядовими екранами. Ми побачили дискоїди, що атакували надземні споруди повсталого рудника. Це було жахливе видовище. Розжарена хмара огорнула велику білу вежу, та просто на очах почала плавитись, розтікатись, наче морозиво, покладене на гарячі пластівці. А клони у відповідь пускали ракети і стріляли з кінетиків. Вони збили один з дискоїдів, решта піднялась високо в небо. Відтак одна з ракет потрапила у північний купол. Якраз у навчальний сектор, де нас із Фей мали зондувати.
Від вибуху все завібрувало. Купол розкрився зверху й до самого фундаменту, немов лопнутий кавун. Ми почули бридкий звук, наче хтось шкрябонув металом по склу, і з тріщини вирвалась чорно-червона хмара. На нашій галереї всі дико закричали, якась дівчина — казали, що наркоманка — раптом розігналась, побігла через усю галерею і головою вдарила у керамітові двері — на смерть. В Уріца також почалась істерика. Казали, що його партнер працював у навчальному секторі.
Ми бачили, як північний купол почав руйнуватися, осідати, як люди стрибали з його верхніх рівнів і розбивалися на скелях. У всіх нас була лише одна думка: зараз клони пустять ракету в наш купол і вже ми стрибатимемо з двохсотметрової висоти.
«Нам кінець, — сказала мені Фей. — Навіщо, навіщо ми сюди приїхали».
Тоді ми ще не знали, що клони захопили куполи у Гродії, і наші друзі гинули там набагато страшнішою смертю, аніж люди з північного куполу Асканії-третьої.
Щоб не допустити паніки, старший шериф наказав вимкнути оглядові екрани. Але від того стало ще страшніше. Ми сиділи у галереї, наче у пастці, дивились на темні екрани, тулились одне до одного, плакали і вже не вірили, що залишимось жити. [27]
