— Ти ж у нас телепатка грьобана, маєш краще за мене знати серйозно чи ні, — Наталія вже не намагалася відвести погляду від очей Преподобної.
— Й заради чого? Заради того, щоб замість багатьох смертних тиранів поставити над собою одного, безсмертного та незнищенного? Навіщо?
— А навіщо дітям батько?
— Ти не знаєш, що таке батько.
— Й ти теж.
— Так, — погодилася Сайкс, — в нас з тобою багато спільного.
— Нічого спільного, по суті, — Преподобна відчула, що Наталія намагається скинути з себе ярмо її волі, перейти у контрнаступ, і навмисно піддалась її натиску. Вона послабила телепатичний захват, але й далі зберігала контроль над тим потоком енергії, що виходив з нижньої чакри і линув вздовж хребта клонки. Будь-якої миті вона могла знерухомити її тіло.
— Ти, мутанте, намагаєшся посіяти в мені сумніви у добрій волі Спасителя Саошианта, — голос Наталії помітно зміцнів, — але тільки підтверджуєш його неозору мудрість. Ти сказала, що Спаситель побачив вічну війну поміж владою й тими, хто сповідує вічні цінності. Я кажу тобі, мутанте: саме він, благий та безсмертний і є кінцем цієї війни, тому що він єднає в собі владу і вічність.
— Він є перемогою влади над вічністю.
— Й, одночасно, перемогою вічності над владою. Я кажу тобі: Спаситель знімає всі протиріччя і огортає нас батьківською любов’ю.
— Вбиваючи при цьому волю.
— Вбиваючи згубну волю до влади.
— Волю до всього, Наталіє, не лише до влади. До всього, що наповнює життя сенсом, до ствердження власного «я». Світ твого Спасителя — тоскний і сірий світ безликих фанатиків.
— А твій, відьмо, кольоровий і веселий світ, створений для таких, як Унно. Для тонких і творчих поціновувачів прекрасного. Розповісти тобі, як вона себе стверджувала? Як вона розважалася зі мною і такими, як я?
— І чому ж твій всемогутній Спаситель не знищив Унно?
— Він навмисно увійшов в тіло клонки Батріс, в тіло, створене для садистських розваг, і в ньому випив чашу страждань до самого денця. Навіщо вбивати Унно, яка була однією з багатьох виразок, що роз’їдали тіло Імперії? У чомусь вона була навіть корисною. Спаситель прийшов знищити весь ваш збочений світ і не заморочувався дрібницями. Зрозумій це, якщо, звісно, зможеш.
— Я розумію, але не сприймаю.
— Хто ти така, щоб не сприймати? — Наталія вже неслася на крилах своєї віри. — Хто ти така, щоб робити вибір? Ти не прожила мільйони років. Ти не бачила світанок всесвіту. Ти не спостерігала за народженням і занепадом зоряних народів. Ти не воювала з поневолювачами і не втрачала назавжди побудовані тобою світи. Тебе не вбивали. Ти не воскресала. Ти — ніхто.
— Я — вільна людина і маю право на вибір.
— Ти кажеш: право на вибір. А насправді це право на свавілля. Ви боїтеся влади істинного бога, тому що самі, у смішній гордині своїй, призначили себе богами. Всі істоти всесвіту ненавидять вас, тому що ви занедбали власну планету і спаскудили інші. Всюди, де ви поставили свій чобіт, купи сміття, спотворена природа та орди психопатів. Ось плоди вашої свободи, вашого вибору.
— А на Гілці Оріона тисячі мертвих планет, котрі було спустошено у війнах, спровокованих твоїм володарем.
— Хіба він когось провокував? Хіба це не Жовті Демони вилізли з безодні руйнувати наш світ?
— Жовті Демони? — Сайкс згадала повідомлення від Тарасваті; командир «Айн-Софу» у видінні бачив розумних істот яскраво-жовтого кольору. — Це Батріс розповіла тобі про Жовтих Демонів?
— Що, не любиш, коли згадують твоїх хазяїв? — очі Наталії палали; тепер перед піфійкою сиділа істинна
— Нехай так, — збрехала Преподобна. — Але вони зробили це для збереження свободи. Інакше б твій володар захопив всесвіт.
— Яка свобода може бути у вас, дресированих хробаків? Чого ви постійно балакаєте про свободу? Що вам накажуть Жовті, те ви й робите. Вони поставили вас наглядачами над всіма нами, а ви розповідаєте в’язням про переваги свободи? Ти знущаєшся, мутанте?
— Ні, не знущаюся, — Сайкс послала телепатичний сигнал Знаючим-ґ’ормітам й одразу відчула, як їхня ментальна сила вливається у її свідомість.
З’єднана потуга вихором закружляла навколо проповідницької ватри в голові
—
