Деякий час люди навколо «труни» стояли мовчки. Звукові підсилювачі уловлювали лише шурхіт протягу та потріскування пробитого кабелю. Дим відповз до вентиляційних отворів, відкриваючи оку вбогий інтер’єр житла.
— Я знаю, що він відправив, — порушив мовчання Марков.
— Око Богині, — Алеф не питав, стверджував.
— Воно лише носій, — понесло поліцейського. — Він переправив у ньому свою свідомість. Його мозок порожній. Пуста оболонка. Він таки нас взув.
— Я не бачу обладнання… — почала медичка.
— Він і без обладнання на таке здатний.
— Це лише припущення, — Алеф заглянув до наступного відсіку й, очевидно не знайшовши там нічого цікавого, повернувся до «труни». — За факт беремо фізичну смерть лідера повстання, відомого як Ленго. Як командир бойової групи, факт підтверджую. Ціль знешкоджена.
— Доповідайте! — Марков звернувся не до присутніх, а до екіпажу дискоїда.
Його зрозуміли.
— Сір, зафіксовано локальний гравітаційний тунель, — відізвався оператор зброї. — Його енергетичні характеристики потребують уточнення, радіаційна ситуація — в нормі. Температура повітря у вашій локації знизилася на шість градусів, був землетрус. Його центр на глибині двохсот тридцяти кілометрів. Можна припустити, що для відкриття порталу була використана енергія планетарної мантії…
— Зрозумів, — Марков рушив до виходу з транспортера.
Погода повернула на вітряне. Гірчична пустеля курилася невисокими вихорами, що здіймали рудуваті хмарки. Один з таких смерчиків привітав поліцейського, кинувши жменю піску на його шолом.
За десять кроків від транспортера хтось — певно сам Родер, хто ж іще — просто на ґрунт поставив металевий столик і три пластмасові стільці. Марков очистив один з них від пилу, від’єднав скафандр від екзоскелета, сів обличчям до пустелі. Він любив розхристані вітром пейзажі Гірчичної, неозорий обрій й бліді крапки блакитних зірок на денному небосхилі.
Колись пустеля стала свідком його тріумфу. Тоді він знайшов у її нетрях підземне місто контрабандистів, отримав першу бойову відзнаку. Немов учора.
Цікаво, що у тих підземеллях тепер, подумав він. До виритих клонами старих катакомб звідси не далі трьохсот кілометрів — не відстань для мешканців транспортерів та розкопувачів могил.
Тепер, коли Саїд став мертвим містом, тутешнім не до контрабанди. Вичерпалася клієнтська база, як казали бариги у Мокрому куполі. Рудники вичерпалися, і колоністи повернулися до екваторіальних поселень. Скільки природнонароджених залишилося в пустелі? Кілька десятків? Сотень? Навряд чи більше.
За кілька хвилин він відчув присутність Алефа.
Озирнувся.
З пробитого боку транспортера вистрибнув капітан «горобців». Він рухався з економною і хижою грацією двоногої комахи.
Певно тижнями не вилазить з екзоскелета, подумав Марков. Ці елітні бійці фанатіють від служби, як сектанти від забобонів. Хлібом не годуй, лише дай побігати і постріляти.
— Не так все й зле, — проскрипів у комунікаторі голос головного «горобця».
— Невже.
— Ми вигнали його з нашого двору.
— Ненадовго.
— Цього ми не знаємо. Він втік без тіла… — Алеф дострибнув до столика, вийшов з екзоскелета і сів поряд з Марковим. — Та й з Оком поки що не все ясно.
— …?
— Хлопці знайшли там, — капітан кивнув на іржаву громаду, — щось подібне на контейнер для зберігання слизняків. Коли дослідимо у нашому центрі, будемо знати більше.
— І коли дослідите?
— Протягом стандартної доби.
— А звідки відомо, що те, що вони знайшли, подібне на контейнер для мафеді? Хіба хтось бачив таку штуку?
— Вей знайшла таке на древній планеті.
— На 9КВ40:2?
— Її тепер називають Тифоном.
— З живими слизняками?
Крізь мембрану шолома було видно, як капітан
— Здається, у цих контейнерах вони можуть перебувати у сплячці тисячоліттями. Ленго міг знайти аналогічний апарат тут, у зруйнованому порталі.
— Ви маєте звіти експедиції Вей?
— Повних не маємо. Але є достатньо матеріалу для аналізу та деяких висновків.
— І що, є якісь припущення, куди саме могла чкурнути тварюка?
— Цим займаються.
— Ну, звісно… — Марков хотів гмикнути, натомість чхнув. — «Цим займаються». Так, ніби я з вулиці прийшов. У мене, між іншим, допуск «а-шість».
— Мене інформували.
— Так у чому справа?
— Ситуація швидко змінюється. Можливо, що всі ми не встигаємо за подіями.
— Так це треба виправити.
— Повністю погоджуюся, генерале. За вісімнадцять годин, згідно з наказом, маємо прибути на літерний об’єкт. Маю підстави думати, що там все… ну, може, не все, але бодай щось проясниться.
— Об’єкт на Тіронії?
— На одному з її супутників.
Маркову здалося, що він зрозумів.
— Імператор прибув до системи Хаябуси?
Алеф ніби не чув запитання. Він спостерігав за струнким смерчем, що хвилину тому виник на обрії й нісся, здавалося, просто на них. Вихор здіймався колоною, поряд з якою змеркла й змиршавіла решта пилових хоботів. Важка сива хмара правила колоні за капітель.
