Іще нас навчають. Свободі, демократії, вмінню відрізняти еротику від порнографії. І ми, як школярі, засмучуємося, коли нам ставлять невисокі бали. І знову питання. Якщо ми — унікальна держава з унікальною командою, якщо ми не хутір, а, навпаки, колиска людства, і перший хомо сапієнс гуляв десь під Фастовом, може варто спробувати жити своїм розумом? І може цей холопських страх одержати зауваження від білозубого містера — і є перша ознака хутору? І чи не завелика плата за навчання — ядерний смітник під Києвом чи труна фастівського хлопця, що прибула з Іраку. Пригадую, коли ми виводили звідти свій «обмежений контингент», я написав стройову пісню в стилі «несокрушимой и легендарной», у котрій сам колись послужив…
Багдадский марш
Так, може, час тверезо поглянути на міфи, що нам розповідають? Ми маємо, що пригадати. На нашій землі, більше тисячі років тому, коли про теперішніх гуру і не чулося, за часів Володимира було виголошено закон, за яким люди повинні не мордувати один одного, не використовувати, а любити. Втім, це інша тема і, мабуть, не для сатирика. А я на днях написав нового віршика. Дивлюсь, а воно знов, про те саме…
Таємна дума
Яка тонка, тендітна річ — політична рівновага в державі! Навіть нікчемна дрібниця здатна її зруйнувати.
Наприклад, посидів парламентарій з друзями та подругами за чаркою, скажімо, кави, прийшов додому вранці стомлений, а в нього, сердешного, на десять призначені перемовини по коаліції. В голові — темрява. У роті — металевий присмак, ніби він смоктав продукцію «Криворіжсталі». Руки тремтять. Звісно, в такому душевному стані поставити підпис під коаліційною угодою важко. В результаті — процес затягується, напруга зростає.
Або виходить президент сусідньої держави вдома на кухню, і бачить: дружина забула вимкнути на плиті конфорку, газ іде. Жінці — суворе зауваження, і раптом думка: «А якщо зараз ще мільйон гоподарок припустилися такої ж помилки?». В результаті — ціна на газ для України підвищується.
От у таких роздумах про фатальні дріниці та нюанси написав я цей вірш…
Панове депутати, пам’ятайте цю історію, поважайте сімейні цінності, взагалі сім’ю, і зокрема, членів сім’ї гаранта Конституції.
Сьогодні важко усім. Владі — бо ділить вона Неньку сердешну, ділить, шматочки по портфелях розкладає, покупцям роздає, а ті все одно зубами клацають. Не задоволені. Важко народові — бо дивитися на цей поділ соромно та гидко. Але найважче поетові. Душу розривають протиріччя. Хочеться писати щось монументальне — епос або поему. І щоб про сьогодення. Та події сиплються так стрімко, що поки допишеш епос, і герої бігатимуть інші, та і державу, може не впізнаєш.
