Тому вирішив я зібрати різні дрібниці: повідомлення, телефонні дзвінки, урядові телеграми, і створити першу українську sms-поему під назвою «Вершник без коаліцї» — бо куди нас мчать наші отці-правителі, невідомо.
ЛИСТ ДО УЧАСНИКІВ КОАЛІЦІЇ
SMS-ПОВІДОМЛЕННЯ
* * *
* * *
* * *
* * *
* * *
* * *
ВАРІАЦІЯ
ЕПІТАФІЯ
Космічний корабель підлітав до Києва. Вітер розірвав хмари, і здоровенська конструкція зависла над Печерськими пагорбами.
— Де це ми? — запитав астронавт Петро, і став тикатись своєю синьою пикою в ілюмінатор.
— Та над Україною, — відгукнувся астронавт Микола — істота із зеленою дубляною шкірою і шістьма пальцями на лапах.
— Так засікуть же! — прогарчав Петро.
— Не засікуть, — Микола десь натиснув, і корабель став невидимим.
Астронавти прилетіли з дуже далекої планети, де кожного громадянина звали або Петро, або Микола. Чому так було — невідомо, бо то — загадка Всесвіту.
— А що це за кумпол? — спитав Петро і показав на Верховну Раду.
— Та хто його зна. — Микола увімкнув систему заглибленного бачення.
Система дозволяла проникати в об’єкт максимально глибоко, а все, що бачила, подавала на металевий екран.
З екрану прибульці почули якийсь галас. Група хомо сапієнс, вдягнуті в краватки та костюми, ляпали передніми кінцівками та вигукували «Слава!»
— Що це з ними? — спитав Петро і здивовано підняв синій хоботок.
— Та коаліцію утворили.
— А ну, додай контрасту.
Микола додав. Декілька симпатичних представників людства сильно розтягували передню частину ротової порожнини — широко посміхались.
— Ага, це, значить, коаліціянти. А що кажуть?
Микола підключив переклад, і до позаземного розуму стали доходити слова: «взаємна довіра», «повага», «любов, яка тимчасово згасла, але тепер знов спалахнула яскравим полум’ям».
При цьому деякі коаліціянти стали обійматися передніми кінцівками і притискати ротову порожнину до рильця партнера. Це були поцілунки.
— Зараз, зараз, — пробелькотів Микола, — подивимося, дорогенькі, що там у вас в середині. І він своєю шестипалою лапою поставив заглиблення на крайню позначку.
З екрану повіяло гарячим. Щось пекельне та хиже ніби скреготіло зубами і пихкало вогнем.: «Почекай-но, падло! Я тебе дістану!» — шепотіло у когось всередині. Потім почулося гарчання.
— Вимикай, усе ясно, — звелів синьопикий Петро. — Була і в нас така фігня. Ну, тіпа, коаліція. Пам’ятаєш?
— Хіба таке забудеш, — зітхнув Микола, — Наслідки мали бути жахливими, але партнери по коаліції швидко зжерли одне одного.
— Може і тут так буде, — Петро знову глянув у віконце, — Бо шкода, симпатичне місто.
Він натиснув позначку «зліт». Корабель затремтів і викинув униз струм білого диму…
Депутат Н. почав задихатися. Він смикнувся в кріслі, потім смикнув краватку, і прокинувся.
— Ой, як незручно, — подумав Н. - тільки обрали, і вже захропів посеред сесійної зали. А яка дурня наснилася!
Депутат Н. озирнувся, чи не бачать його товарищі по фракції. А потім гучно зааплодував і закричав: «Слава! Хай живе коаліція! Навіки разом!»
— Зачем вам это, голубчик? — спросил меня доктор Черпаковский, смущенно улыбаясь в рыжеватую бороду. — Ради любопытства смотреть на несчастных людей?
Я сказал, что дело вовсе не в любопытстве. Что я пишу большую статью о влиянии политической ситуации в Украине на душевное здоровье граждан. И доктор Черпаковский, еще раз внимательно глянув на меня сквозь тяжелые стекла очков, сказал:
— Ну, что ж, пойдемте. Покажу вам кое-кого.
Мы пошли по длинному коридору клиники, который вел в особое недавно открытое отделение. Попасть туда стоило немалых усилий. И не то, чтобы отделение было секретным. Просто лечение новых подозрительных недугов всегда окутано тайной.
— Позвольте, мадам! Только одно постановление! — закричал чей-то басистый мужской голос из-за белой двери, и мы с доктором вошли в палату. На кровати сидел человек лет сорока пяти, с большой лысой головой и глазами навыкате. Он говорил кому-то невидимому, глядя перед собой.
— Дорогая моя, не беспокойтесь! Всего одно выступление Ющенко на Совете Европы!
И мужчина с мольбой посмотрел в пустое пространство.
