Потім він розвернувся і, затинаючись, пішов до бару. Він наповнив іншу склянку й відправив її вміст собі в горлянку. «Хотів би я мати діжку віскі! — подумав він. — Я б приєднував до неї клятий шланг і заливався б віскі донесхочу! Я б купався в ньому!»
Він пожбурив склянку. Надто повільно, надто повільно, чорт забирай! Він пив прямо з горла пляшки, нестямно глитаючи, сповнений ненависті до себе, караючи себе струмками віскі, що обпікали, судомно ковтаючи його.
«Я вдавлю себе! — шаленів він. — Я задушу себе, утоплюсь у віскі! Як Кларенс у мальмсі[38], помру, помру, помру!»
Він швиргонув порожню пляшку крізь кімнату; пролетівши, вона розбилась об стіну з фотошпалерами. Віскі стікало зображеними деревами додолу. Кинувшись через кімнату, він підібрав уламок розбитої пляшки. Полоснув шпалери зазубреним уламком, прорізаючи зображення і здираючи його зі стіни. «Ось! — подумав він, ледве зводячи подих. — Маєш!»
Він пожбурив скло, відчуваючи в пальцях тупий біль. Він порізав собі руку.
«Добре! — безтямно радів він, здавивши рану з обох сторін, поки кров не почала стікати великими краплями на килим. — Стечи кров’ю, дурний, нікчемний покидьку!»
За годину він уже був п’янючий, розпластаний на підлозі з дурнуватою усмішкою на обличчі.
Світ пішов під три чорти. Ні тобі мікробів, ні тобі науки. Світом править надприродне, це тепер надприродний світ. «Вампіри в ефірі». «Добрі поради про те, як зробити свій дім кривавим». «Молодий доктор Джекіл». «Інша дружина Дракули». «Смерть буває прекрасна». «Не будь напівзнищеним». Краплі братів Смітів від нападів труни[39].
Він залишався налиганим два дні, плануючи продовжувати в тому самому дусі, доки не настане кінець світу або не скінчаться світові запаси віскі, як там уже вийде.
Так би воно, певно, й було, якби не сталося диво.
Це трапилося на третій ранок, коли він, затинаючись, вийшов на ґанок подивитися, чи світ ще й досі на місці.
Газоном тинявся пес.
У ту ж мить, як він почув, що відчиняються двері, його сопіння обірвалося, голова перелякано крутнулась і він чимдуж зашкандибав на своїх кістлявих лапах.
Якусь мить Роберт Невілл був настільки приголомшений, що не міг поворухнутися. Він стояв вражений, позираючи на пса, який шкутильгав вулицею, втягнувши мотузку свого хвоста між ноги.
Він був живим! У світлі дня! Роберт кинувся вперед, мляво скрикнувши, і мало не зарився носом у землю. Його ноги підкосились, а руки безладно хапали повітря. Утримавши рівновагу, він зіп’явся та побіг услід за псом.
«Агов! — закричав він, порушуючи хрипким голосом тишу на Сімарон-стрит. — Повернись!»
Його черевики затупотіли тротуаром, узбіччям, відгомін кроків віддавався у голові глухим болем. Серце шалено калатало.
«Агов! — знову закричав він. — Іди до мене, малий».
На іншому боці вулиці пес непевно пробирався тротуаром, підібгавши задню праву лапу, клацаючи кігтями об цемент.
«Іди до мене, малий, я тебе не скривджу!» — вигукував Роберт Невілл.
Від бігу в боці поколювало, а голова нестерпно тріщала. Пес спинився на мить і озирнувся. Тоді він метнувся поміж будинків, і на якусь хвилю Невілл побачив його збоку. Він був коричнево-білою дворнягою, його пошматоване ліве вухо звисало клаптями, а худорляве тіло вигойдувалося під час бігу.
«Не тікай!»
Вигукуючи слова, він не чув пронизливого тремтіння власного голосу, готового зірватися в істерику. Він поперхнувся, коли пес зник між будинків. Застогнавши від страху, Роберт почвалав швидше, ігноруючи біль від похмілля, цілковито віддавшись гонитві за псом.
Але коли він дістався задвірку, пса там уже не було.
Він підбіг до паркану з секвої та глянув через нього. Нічого. Рвучко розвернувся, сподіваючись, що пес спробує втекти тим же шляхом.
Пса не було.
З годину він нерівною ходою блукав околицями в марних пошуках, кожні декілька хвилин вигукуючи: «Ходи до мене, малий, ходи до мене».
Урешті він поплентався додому, його обличчя перетворилося на маску безнадійного розпачу. Натрапити на живу істоту, після всього пережитого знайти собі компаньйона і втратити його. Навіть якщо це лише пес.
Лише пес? Для Роберта Невілла той собака був вершечком еволюції цілої планети.
Ані їжа, ані напої не лізли до горла. Він почувався настільки погано, увесь здригаючись від шоку та втрати, що мусив прилягти. Але заснути не міг. Він лежав, гарячково здригаючись і невпинно крутячи головою на пласкій подушці.
«Іди до мене, малий, — нетямлячись, бурмотів він. — Іди до мене, малий, я тебе не скривджу».
По обіді він відновив пошуки. По два квартали в кожному напрямку від будинку. Він обшукав кожен ярд, кожну вулицю, кожен окремий дім. Але нічого не знайшов.
Повернувшись додому близько п’ятої, він виставив миску молока і шматок гамбургера. Навколо них колом виклав головки часнику в надії, що вампіри їх не чіпатимуть.