Усі активісти донецьких сепаратистських організацій були добре знайомі одне з одним, окрім того, всі вони також були тісно пов’язані з регіоналами. Лягін був членом молодіжної організації Партії регіонів — «Молоді регіони», а також працював консультантом з піару та зв’язків із громадськістю в Андрія Кисельова — голови фракції Партії регіонів у Донецькій міськраді. Олександру Хрякову донецькі ЗМІ приписували зв’язок не тільки з Андрієм Клюєвим, а також і з Борисом Колесніковим. Співпрацював із регіоналами і майбутній «народний губернатор» Донеччини Павло Губарєв, початок політичної діяльності якого випав на середину 2000‑х років (про це ми детально поговоримо пізніше). Маргіналам зазвичай довіряли організацію різних провокацій, від яких представники ПР на офіційному рівні намагалися дистанціюватися.
У лютому 2008 року в Донецькій облраді виникла депутатська група «Донбаська Русь». Кістяк цієї групи склали депутати з фракції ПСПУ Наталії Вітренко, проте до неї також увійшли представники Партії регіонів та КПУ. Очолила об’єднання депутат від ПСПУ Наталія Білоцерковська. Незабаром депутатська група з такою ж назвою виникла й у Куйбишевській райраді (у відповідному районі Донецька), де також була фракція ПСПУ. Депутатом у цій фракції тоді був мало кому відомий Павло Губарєв.
За створенням антиукраїнського об’єднання депутатів стояли представники Партії регіонів із групи, орієнтованої на Віктора Януковича. Поява «Донбаської Русі» у Донецьку майже збіглась із відставкою Януковича з поста прем’єр-міністра (вона сталася у грудні 2007 року). Як завжди, втрата влади «донецькими» призвела до загострення сепаратистської риторики і нових закликів до федералізації.
У Луганську роль головного войовничого сепаратиста поклали на депутата міської, а згодом й обласної ради від ПР Арсена Клінчаєва. Цей одіозний політик користувався політичним заступництвом Олександра Єфремова і завжди діяв із його схвалення. У Луганську він займався рівно тим самим, чим у Донецьку займалися Хряков, Лягін та Пургін — тролив правлячу партію і президента Ющенка. Для цього Клінчаєв зареєстрував громадську організацію «Молода гвардія». Як і донецькі маргінальні організації подібного штибу, вона грала роль сателіта Партії регіонів і була потрібна, щоб озвучувати різні провокаційні меседжі, які не могли за статусом озвучувати Єфремов та люди з його оточення.
Першим проектом, який приніс Клінчаєву скандальну популярність, став «Музей жертв помаранчевої революції». «Музей» (а насправді лише поганенька виставка) було відкрито у 2007 році і розташовувався він в обласній художній галереї. Як «експонати» у ньому виставили сторінки з газетною заказухою про «фашиста Ющенка», ляльок у помаранчевих балахонах, коробки з «наколотими апельсинами», колючий дріт та інший подібний «креатив». Утім, слабке виконання було компенсовано потужним піаром у підконтрольній регіоналам пресі. У тому ж році невгамовний депутат відзначився ще в одному яскравому скандалі — зірвав показ фільму про Романа Шухевича, який планувався у Луганську.
Клінчаєв швидко завоював імідж головного луганського фріка. Час від часу він брав участь у різних бійках, псував фарбою рекламні борди Юлії Тимошенко, погрожував журналістам і займався іншими дрібними провокаціями. За це господарі регіону надавали йому гроші та «дах». У 2008 році Клінчаєву вдалося навіть уникнути відповідальності за загибель двох людей, які отримали смертельні травми 9 травня внаслідок несправності каруселі у луна–парку. Злощасна карусель була бізнесом Клінчаєва, але жодного покарання за порушення вимог техніки безпеки та сфальсифіковані документи він не поніс.
Приклад Клінчаєва наочно демонстрував суттєву відмінність луганського політичного життя від донецького — головними проросійськими радикалами на Луганщині були не маргінали, а цілком офіційні представники місцевої влади. Якщо у Донецьку організацією різних круглих столів та конференцій, присвячених боротьбі з НАТО та захисту російської мови, займалися переважно невеличкі проросійські організації, то в Луганську — місцеві регіонали та чиновники при посадах.
Не забували вони й час від часу нападати на «западенців». Приводом для нападків могла послужити будь–яка подія. Наприклад, після того, як у квітні 2009 року Львівська облрада ухвалила рішення про демонтаж в області пам’ятників радянського режиму, депутати Луганської облради одразу ж виступили з гнівним засудженням своїх колег. Відповідну заяву фракції Партії регіонів було зачитано на сесії облради. У ній луганські депутати зазначали, що розцінюють рішення львів’ян як «початок відвертої фашизації країни», та вимагали «скасування ганебного рішення». А депутат обласної ради від Прогресивно–соціалістичної партії Любов Корсакова взагалі зажадала заборонити в’їзд жителям Львівської області на територію Луганщини.
