«Можна скільки завгодно говорити про таємних закулісних диригентів Майдану, закордонні розвідки, олігархів та інших людей, які впливали на це, та якби не було реальних проблем — на Майдан би ніхто не вийшов», — наголошував один із лідерів антиукраїнських акцій у Донецьку вже після перемоги опозиції.
Через два роки після революції один із лідерів луганського політичного клану Віктор Тихонов в інтерв’ю російському сайту «Политнавигатор» також визнав, що «младореформатори» з оточення Януковича самі своєю поведінкою спровокували революцію.
«Працюючи без будь–якого оглядання назад, своєю поведінкою вони готували і, по суті, виправдовували новий Майдан. Обложили даниною усіх, працювали виключно на себе. Ми вже бачили, що руйнується економіка, й Азаров це бачив, і люди, які працювали при ньому. Відкрито намагалися говорити про це Януковичу, але він уже не чув. Він видалив усіх, хто говорив йому правду», — розповідав Тихонов у 2016 році.
Але напередодні революції усі, зрозуміло, мовчали, і ні в кого з регіоналів, включаючи Віктора Тихонова, не вистачило сміливості на публічну критику «сім’ї». Навпаки, Януковича до останнього захищали та підтримували навіть після того, як повстання вже почалося і на вулицях запахло смаженим.
Революцію 2014 року в Україні часто називають Євромайданом. Проте це визначення слушне лише для першого її періоду, який тривав до 30 листопада 2013 року, коли «Беркут» побив студентів. Масовий мітинг 1 грудня був викликаний уже не стільки відмовою від євроінтеграції, скільки необґрунтовано жорстокими діями міліції. І в подальшому кожна нова спроба влади придушити протест не приводила до стабілізації ситуації, а лише сильніше розгойдувала маятник насильства.
Революція не сталася в одну мить — вона розтяглася майже на три місяці і тривала всю зиму 2013–2014 pp. За цей час влада неодноразово мала нагоду залагодити ситуацію. На початку це можна було зробити, обмежившись лише двома–трьома відставками. Але Янукович із баранячою затятістю не бажав іти на компроміси та поступатися протестувальникам навіть у дрібницях. Він надто довго й важко йшов до президентства, розраховував без проблем переобратися на другий термін у 2015 році і не допускав навіть думки про те, щоб ділитися з кимось владою. Він не тільки примудрився своїми руками розпалити пожежу, а ще й кілька місяців сам старанно підкидав у вогонь дрова замість того, щоб вчасно загасити перші іскри.
Наступного дня після масштабного мітингу в Києві, 2 грудня 2013 року, у Луганську відбулася позачергова сесія обласної ради. Депутати підтримали Януковича.
«Ми виступаємо категорично проти дій, які призвели до силового протистояння та страждань людей. Ми впевнені, що подіям на Майдані Незалежності 30 листопада буде дано належну правову оцінку. Україна підтвердила курс на європейські стандарти. Але нам потрібен час та ресурси, щоб підтягнутися до цієї високої планки, знайти взаємовигідний формат співпраці України, Європейського Союзу та Російської Федерації, коопераційні зв’язки з якою забезпечують завантаження вітчизняної економіки, робочі місця для мільйонів громадян нашої держави», — говорилося у тексті рішення, ухваленого за підсумками зборів.
Третього грудня аналогічну сесію провели депутати Луганської міськради, далі наказ пішов униз — до міст та районів регіону. Всі одноголосно підтримували рішення Януковича про відмову від підписання угоди з ЄС.
