Перспективи самого Віктора Януковича залишалися не до кінця зрозумілими. Існувала ймовірність того, що він за підтримки своїх російських партнерів ще спробує повернутися та продовжити боротьбу за владу. Після виїзду з України повалений президент з’явився у Ростові і 28 лютого виступив на прес–конференції. Його виступ залишив двояке враження. Янукович заявив, що залишається легітимним президентом і верховним головнокомандувачем, але при цьому не віддав нікому ніяких наказів. Більш того, заявив, що виступає проти воєнного вторгнення Росії в Україну, хоча на той момент воно вже почалося, і військові РФ у Криму вже з’явилися. Прихильники Януковича розгубилися та розчарувалися ще більше. Багато хто чекав (хто з жахом, хто з надією), що він звернеться за допомогою до російської влади, і це послужить сигналом до повномасштабного введення військ в Україну. Російське керівництво тоді ще робило вигляд, що не має жодного відношення до подій у Криму.
В умовах такої плутанини кожен із регіоналів діяв на власний розсуд. Хтось принишк в очікуванні деякої стабілізації, хтось робив боязкі спроби домовитися з новою владою, а хтось вирішив зіграти у стару гру під назвою «донбаський сепаратизм». Тим більше, що умови для цього знову склалися максимально сприятливі.
Після втечі Януковича Донецьк кілька днів жив у розгубленості. Чиновники, місцеві депутати, організатори та учасники Антимайдану не могли повірити, що все скінчено. Як і десять років тому, після Помаранчевої революції, їм здавалося, що переможці будуть мститися. У різних частинах міста час від часу збиралися невеликі мітинги антимайданівців, але в цих акціях брало участь не більше 200–300 осіб. Уся ця активність нагадувала запізніле махання кулаками після бійки і спочатку не викликала побоювань. Увага всієї країни у той момент була прикута до ситуації в Криму, де розгорталися головні драматичні події.
22 лютого біля пам’ятника Грінкевичу у Донецьку відбувся мітинг, на якому виступав оратор із Харкова, що представляв організацію «Оплот». Ця організація, що була створена у Харкові колишнім співробітником МВС та бізнесменом Євгеном Жиліним, прославилася під час подій зими 2014 року у Києві — люди Жиліна билися з прибічниками Майдану. У Донецьку представник «Оплоту» прямо закликав донеччан брати до рук зброю і застосувати її проти політичних опонентів.
«Я більше ніж упевнений, що у половини з вас тут є зброя. Ви ж Донбас. Я знаю, як люди тут живуть і як твердо тут розмовляють. У половини з вас є, може бути, незаконна зброя, ну ось і прийшов час її застосувати. Вона буде законно застосована!» — кричав харків’янин.
На той момент жодних ворогів, проти яких можна було б застосувати зброю, у місті не було. Якщо, звичайно, не брати до уваги місцевих прихильників євроінтеграції, які поводили себе абсолютно мирно. Ніхто не планував їхати до Донецька з інших регіонів України і влаштовувати там заворушення. У цьому не було жодного сенсу, адже мета повстання була досягнута — Янукович та його команда припинили чинити опір і втекли з України.
Однак донецька влада далі штучно накручувала народ. Представники різних організацій, пов’язаних із регіоналами, переконували мешканців Донецька, що ось–ось почнеться війна, що необхідно озброюватися та боротися проти прихильників Майдану, яких називали не інакше, як «фашистами» та «радикалами». День у день оратори брехали про автобуси з «бойовиками Майдану» і «Правого сектору», що насуваються на Донбас, і ці тривожні чутки гуляли містом, обростаючи різними деталями та подробицями. Розігріті пропагандою люди вірили будь–яким страшилкам. Таксисти переказували пасажирам історії про радикалів, які приїхали чи то у Горлівку, чи то у Селідове, щоб повалити місцевий пам’ятник Леніну.
24 лютого на площі Леніна за підтримки міської влади Донецька з’явилося невелике наметове містечко, формальними організаторами якого стали щойно створені організації «Оборона Донбасу» та «Східний фронт». Організатори містечка заявили, що збираються охороняти від націоналістів пам’ятник Леніну, а також закликали людей записуватися до народної дружини для захисту міста. Над наметами майоріли триколори сепаратистської організації «Донецька республіка».
Лідери організацій розповідали у коментарях журналістам, що збираються просто охороняти громадський порядок, тому що побоюються розгулу криміналу, але було ясно, що це говориться лише про людське око. На мітингах оратори були вже більш відвертими і заявляли, що дружини створюються для боротьби з прихильниками Майдану, радикалами та націоналістами, які нібито готуються приїхати у Донецьк.
