— Чув, — тихо й безнадійно відповів Магомет-Герай: — Усе — в руках Аллаха!
Шагін-Герай щосили стьобнув гарапником, наче стрілив з пістоля.
— При чім тут Аллах, брате?! При чім?! Нам треба діяти! Нам треба збирати військо і оборонятися!
— Де військо? Яке військо? — запитав блідий Магомет. — Скільки залишилося твого війська?
— П’ять сотень…
— І це — все?
— Але ці п’ять сотень дійдуть із нами до Бахчисарая! Нам треба достояти до того часу, коли прийде нам на поміч Дорошенко.
— Чи ж прийде? — засумнівався хан.
— Обов’язково прийде! Поки він живий, він не дасть туркам топтати землю Криму…
— Твій Дорошенко, поки ти воював за Дунаєм, захопив і знищив Іслам-Кермен! — люто витріщившись на молодшого брата, крикнув Магомет.
— А Акрам-баші і тисяча його воїнів? Загинули? — Щось важке, страшне й холодне стисло серце Шагіна. Про фортецю він зараз не турбувався. Вона йому була, власне, й не потрібна. Вона навіть заважала зміцненню дружніх стосунків з козаками. Але тисячний гарнізон Акрама-баші?..
— Мерзотний боягуз Акрам-баші здав фортецю гяурам! Він прибіг сюди, як боягуз, він просився до мене, хотів щось пояснити! Які можуть бути пояснення у боягуза! Я наказав відрубати йому голову і настромити на пакіл, а його боягузи-вояки зараз обеззброєні і сидять у зіндані…
— Чому я не бачив голови Акрама-баші, коли їхав сюди? — запитав Шагін-Герай.
— Його буде страчено за півгодини. Він вимолив у мене, сподіваючись, напевне, на твою загибель, відстрочки у виконанні вироку до твого приїзду. Я сказав: гаразд, почекаємо прибуття калги, але май на увазі, хан своїх рішень ніколи не скасовує; через півгодини після прибуття мого брата твою голову буде виставлено на палі — і всі милуватимуться нею…
Шагін-Герай перечепився через килим і впав. Упав не тільки тому, що перечепився, не тільки тому, що був смертельно втомлений, а й тому, що його потрясла дурість свого вінценосного брата. Воістину, Аллах, якщо хоче когось покарати, то він відбирає у того розум. Аллах уже відібрав волю і хоробрість у Магомета! А тепер починає забирати розум!..
— Брате, — безсило сидячи на підлозі, тремтячим голосом мовив Шагін-Герай. — Віддай наказ про відстрочку страти Акрама-баші. Нехай його приведуть негайно до тебе. І ти його помилуй, брате, помилуй в ім’я мене, помилуй в ім’я порятунку свого престолу, помилуй в ім’я волі й незалежності Криму!..
— Ти що так пишно? — здивувався Магомет-Герай. — Ти довго не спав — і тепер нездатен думку до думки притулити? Поспи, спочинь!..
— Через три-чотири години ось тут, в Ескі-Киримі, будуть воїни Кантеміра, будуть його сеймени й турецькі яничари! — закричав Шагін-Герай. — Ми повинні негайно втікати до Бахчисарая! Негайно!.. І разом з нами Акрам-баші та його воїни. Яке щастя, що Дорошенко вмовив його здати Іслам-Кермен без бою й залишив життя і зброю його воїнам!.. Брате, я благаю тебе помилувати їх і збиратися в дорогу. Негайно!..
Через годину кіннотники Шагіна-Герая, що їх аж хитало на потомлених конях, а також піші воїни Акрама-баші, яким було зле від голоду і недавнього страху смерті, вирушили разом з братами Гераями на Бахчисарай. Крім них було ще півтисячі чоловік з двірцевої охорони та особисті охоронці хана Магомета. Звісна річ, везли також гарем, везли всю челядь. Везли ще тюремників та катів — один з них навіть не встиг зняти з себе ритуального вбрання: сьогодні він мав відрубати руду голову високого злочинця Акрама-баші, який не виявив героїзму при обороні від невірних якоїсь там фортеці. О Аллаху, тих фортець у хана так багато — на Ор-Капу тільки сімнадцять!.. А все одно трудно оборонитися від недолі!..
В останній мент Шагін-Герай післав кількох вояків на Карадаг — до розбійника Амета-Киримли. Записка, яку йому мали передати, гласила: «Розбійнику Амете! Рятуй мене і мого брата! Кантемір іде разом з турками на Бахчисарай! Удар по ньому з тилу. Шагін-Герай».
Ех, якби ж ото в розбійника Амета-Киримли та була не сотня-дві хлопців у ватазі, а хоча б разів у десять! Що можуть вдіяти вони проти величезних сил Кантеміра?
І все ж — хай навіть ця невелика сила, і то — поміч…
