Згадав тепер Шагін-Герай, як колись він збирався ізнищити розбійницьке гніздо на Карадазі, та все було якось ніколи, та все було якось ніяк. Думав: ось доведу війну з турецьким засиллям у Криму до кінця — тоді візьмуся й за Амета-Киримли. Жорстокий був Шагін-Герай з непокірливцями, а особливо жорстокий був з тими мурзами, які молилися на Османську імперію. Не жалував їх, нищив, як нещодавно у Московії цар Іван Грозний нищив бояр. Правда, Іван нищив їх і за діло й без діла, навіть сина власного вбив ні за що, але це для Шагіна — річ звичайна. Хіба не прирікають на смерть своїх синів османські султани? І серця в них за своїми дітьми не болять. Кантемір, мерзотний Кантемір, хоче встановити в Криму османські закони та звичаї, хоче, щоб Кримське ханство, яке зараз виривається з-під турецької залежності, стало звичайним бейлербейством.[31] Не хоче цього Шагін-Герай, не тому що сам не такий жорстокий, як османські правителі, — він такий же в жорстокості, як і вони, — а тому, що розуміє: якщо Крим не вирветься на шлях самостійності, то це буде смерть ханству. Ну, чому не розуміє цього Кантемір, чому не розуміє цього Джанібек? Адже Кримові та його народові жити й після них! А вони про це не думають!..
Дорогою до Бахчисарая Шагін-Герай подумки благав Аллаха, аби той дав сили ханові й калзі врятуватися, заховатися за мурами нової столиці, втриматися хоч кілька днів, — а там прийде поміч з півночі, прийде поміч від Дорошенка.
Згадувалися слова гетьмана, мовлені при зустрічі в степу. Дорошенко — здоровенний, замислений, густобровий, чорнявий із світлими очима богатир — говорив непоспішно, але вагомо:
— Нам, людям, кажуть, не дано збагнути те, що замишляють боги на небесах. Але якщо добре подумати та порівняти те, що було зрозуміти… Я думаю ось про що. Якби ми, козаки і взагалі вся людність України, об’єднали свої зусилля з вами, татарами, і спільно вирвалися з неволі — ви з неволі османської, ми з неволі католицької! Ніхто нашого народу не перенесе ні на північ, ні на захід, ні на схід — жити йому тут вічно. Так і вашого Криму не перетягнеш ні на Босфор, ні на Кандію, ні в Новий Світ. Жити вам тут — під боком у нас. А коли так — то навіщо нам воювати? Дружити треба. У вас своя мова, свої звичаї, віра своя. А у нас — усе не таке, як у вас. А жити треба! Бо всі ми люди. Від ваших жінок гарні козаки народжуються. А від наших жінок у вас красиві татарчуки виходять. Щороку воюємо і щороку родичаємося. То ліпше — родичатися, Шагіне…
Шагін-Герай думав те ж саме. І проникливий Дорошенко бачив, що Шагін не викаже його ні Конецпольському, ні Сигізмундові. Немає такої потреби, немає такої причини.
І зараз Шагін-Герай знав, що Дорошенко негайно прийде йому на допомогу. Треба тільки протриматися бодай кілька днів!
Ох, які ж важкі вони виявилися, ці кілька днів!
Щодня оборонці Бахчисарая відбивали по кілька штурмів військ Кантеміра. Шагін-Герай, залишивши свого безвільного брата Магомета в палаці, дні й ночі проводив на мурах міста, вислуховував донесення розвідників, радився з Акрамом-баші щодо тих чи інших деталей оборони. Військо Акрама-баші виявилося дуже доречним. Кантемірівці не мали досвіду штурму фортець — вони були сильними у степу, на відкритому полі бою. Акрам же добре вишколив свій тисячний гарнізон в Іслам-Кермені — і тепер цей вишкіл дуже й дуже придався при обороні Бахчисарая.
Шагін-Герай рахував дні, навіть години, поглядаючи на північ, звідки мала прийти — в цьому він був твердо переконаний — підмога. А підмога була конче необхідна. Зараз під мурами Бахчисарая зібралося Кантемірового війська удвадцятеро більше, ніж було в Шагіна-Герая. Ночами під Бахчисараєм розливалося море вогнів — і оборонцям аж страшно було дивитися вниз. До Кантеміра сходилися ті мурзи, які раніше дотримувалися невтручання, — тепер вони бачили, що Кантемір ось-ось переможе, й поспішали йому на допомогу, щоб потім, після взяття Бахчисарая, поживитися й собі від здобутого пирога. Палали вогні під мурами, дим підіймався вгору й доносив у Бахчисарай пахощі смаженого м’яса.
А вранці, після намазу, орди Кантеміра йшли на приступ. І вже якось, на п’ятий день, коли оборонці смертельно потомилися від невщухаючого наступу ворога, кантемірівцям удалося здолати мури. Але й тут сталося чудо, яке, мабуть, востаннє врятувало Шагіна.
Раптом у тилу Кантемірових військ почалося замішання. Якісь вершники, стріляючи та рубаючи шаблями направо й наліво, пробивалися до брами Бахчисарая. Наскок цих вершників був такий несподіваний, що ті сеймени й яничари, яким удалося вибратися на мури, застигли від подиву й розгубленості. Це, між іншим, коштувало їм життя. Бо воїни Акрама-баші негайно поскидали ворогів з мурів, поперекидали їхні штурмові драбини, обвішані цілими гронами вояків. І знову мури Бахчисарая стали неприступними, і знову відхлинув вал тих, хто штурмував нову столицю Кримського ханства…
