Дінка з іще двома жінками прийшла тільки проти ночі. Їх привели похмурі, бородаті люди в уніформах. Один підштовхнув ногою Юраєве тіло, процідив крізь зуби: «Це він?» Дінка кивнула головою і відвела погляд. Вони пішли, не озираючись, залишивши Юрая там, де лежав. З широко розплющеними очима, з малесенькою дірочкою на лобі, з руками, складеними на грудях, зі злегка привідкритим ротом, ніби вперше бачить на небі слід реактивного літака, дивується і хоче запитати: «Що це за диво?» Шимун охоче підійшов би до нього, закрив йому очі, щоб у них не лився дощ, але хтозна, як на це відреагують солдати, і хтозна, як виглядав би Юрай із закритими очима, яка картинка проявилася і як би вплинула на людину, що копає поруч.
Юрай чотири місяці переховувався в підвалі, сподіваючись, що станеться щось — або четники зникнуть, або він сам одного разу прокинеться десь далеко, хоча б на тому березі річки. Щодня його навідував Деян, поет, приятель із Клубу літераторів, який на честь війни натягнув шубару[23] на голову, відпустив бороду до пупа і завжди був п'яний. Обіймав Юрая і шепотів йому, відригаючи, що він все владнає, що скоро надійде час, коли той зможе спокійно ходити вулицями, як чесна й шанована людина. Та позаяк п'яниці схильні часто міняти погляди на світ, він тим самим тоном, із тією ж близькістю починав говорити, що був би чудовий гепенінґ, якби зараз, оцим ось ножем, на цьому-таки білому килимі, він, сербський поет, зарізав би хорватського поета. Потім описував Юраєве хрипіння, булькання крові, що розтікається кімнатою, аромат його душі, що б'ється між стін, шукаючи прочинене вікно, і вірш, який склав би з нагоди вбивства. Юрай нічого не відповідав, усміхався якимось лагідним ягнячим усміхом, а скам'яніла Дінка стояла збоку і чекала: або Деян піде, або станеться те, що статися мусить. Деянові врешті-решт набридало, він простягав руку Юраю, потім Данці [Дінці — так в оригіналі.
— Дейо вас береже і збереже, бігме! Кум та кума на дорозі не валяються!
Коли він ішов, Данка [Дінка] плакала, а Юрай гладив кінчиками пальців її плечі, але не мали що сказати одне одному. Деян, гадали вони, все-таки виконає котрусь зі своїх обіцянок. Або врятує їх, або заріже.
Одного дня група незнайомих бороданів увірвалася до підвалу. Дінку побили, а Юрая «мобілізували в робочий загін». Місяцями на першій лінії фронту, в десятку метрів від боснійських позицій, він копав рови. Часто міг розгледіти колір очей солдатів на тому боці, часом поривався з ними заговорити, але вони ховалися з головою в укриття, залишаючи його наодинці зі своїми стволами. Спершу він боявся, що його підстрелять, а потім збагнув, що таке не стається несподівано. Завжди буває якесь попередження, знак у небі, ранкове відчуття близької смерті, щось таке, що вирізняє судний день серед усіх інших.
Деян і далі навідував Данку [Дінку]. Приносив їй продукти і п'яно плів, що тільки він, і ніхто інший, врятує Юрая, бо ж знає, що Юрай теж врятував би його в цій війні, якби, не дай Боже, гору взяли усташі, а не четники. Дінка кивала головою, а він тоді пробував розважити її жартами. Одного разу, отак сміючись, запитав:
— Чи ти, кумо, дала би мені, якби я нашого Юрая витягнув з лайна?
Дінка відвела погляд убік, губи в неї тремтіли від люті, але не сказала нічого.
— Я ж, кумо, не сказав, що взяв би, але цікаво, чи ти дала б. Хочу знати, що ти за людина і чи тобі наш Юрай дорогий. Мені ось такий дорогий, що дорожче бути не може. Якби я знав, що таким чином його врятую — дав би тобі, не вагаючись, от і суди тепер, хто кому дорожчий — тобі твій чоловік чи мені мій кум.
Він пішов, обіцяючи, що у разі потреби піде до Пале, аби тільки врятувати Юраєву голову, а вона хай не сприймає його жарти серйозно. Ми ж люди, не худоба.
Данка [Дінка] спускалася з гори, намагаючись збагнути, що її Юрая більше нема, що залишилася тільки глибока й темна діра, і на тобі — усміхнений Деян назустріч. Біжить угору, махає якимсь папірцем. Дінка тільки побажала, щоб він зник. Навіть не глянула на нього, навіть не чула, як на півслові замовк, говорячи, що от, з найвищого штабу… від потрібних людей… потрібний документ… Подумала лишень: як же він, Боже, доглядає ту свою бороду, чи з шампунем миє, чи просто полоще, коли вмивається вранці, як всі люди.