Кантика для Лейбовіца полностью

«В Емілі був золотий зуб. В Емілі був золотий зуб. В Емілі був золотий зуб», — і це справді так. Це одна з тих дрібничок, що незрозумілим чином переважають суттєвіші факти, які належало запам’ятати, однак їх не документували до тих пір, поки котрийсь із монастирських істориків не змушений був записати: «Ні вміст Меморіалу, ні інші археологічні джерела не відкрили імені правителя Білого палацу в середині й наприкінці шістдесятих, хоча брат Баркус стверджує і підкріплює свої здогадки доказами, що його звали…»

І попри те, у Меморіалі чітко значиться, що Емілі мала золотий зуб.

Не дивно, що панотець абат скомандував негайно запечатати підземелля. Френсіс, пригадавши, як підняв давній череп і повернув обличчям до стіни, раптово злякався гніву Божого. Емілі Лейбовіц зникла на початку Вогненного потопу, і лише через багато років її чоловік-удівець визнав, що вона померла.

Повідали, що Господь, аби випробувати людство, сповнене пихи, як і за часів Ноя, заповів тогочасним мудрецям, а серед них і преподобному Лейбовіцу, побудувати потужні військові машини, яких Земля ще не бачила, зброю настільки могутню, що в ній містилося саме полум’я пекла. Бог дозволив волхвам віддати ці знаряддя в руки державцям, сказавши кожному із них: «Ми створили це для тебе лише тому, що вороги мають таке ж саме; аби вони знали, що воно є і в тебе, а тому боялися нападати. Пам’ятай, державцю, що ти їх страшишся тепер так само, як і вони тебе, а тому ніхто не має права дати волю цій жахливій речі, яку ми щойно виготовили».

Проте державці, нехтуючи словами мудреців, міркували собі: «Якщо я вдарю швидко і потайки, то знищу інших уві сні, відтак нікому буде відбиватися, а Земля стане моєю».

Такими недалекоглядними виявилися державці, тож далі настав Огненний потоп.

За кілька тижнів, а хтось каже, що й днів, після першого удару пекельного полум’я все скінчилося. Міста перетворилися на калюжі скла, оточені величезними територіями розбитого каміння. Народи зникли з планети, а все довкола вкривали трупи людей і тварин, і всі створіння, разом із птахами та крилатими комахами, усе, що плавало в ріках, повзало в траві чи заривалося в нори, захворіло й вимерло. Там, де додолу впали демони Бомби, тіла довго не розкладалися, за винятком тих, що потрапили в родючий ґрунт. Величезні хмари люті ковтали ліси й поля, спопеляючи дерева і знищуючи посіви. Там, де вирувало життя, тепер простягалися безмежні пустелі, а ті місця, де ще лишалися люди, заразив отруйний вітер, тож навіть ті, хто уникнув смерті, не були здоровими, і багато хто загинув від токсичного повітря навіть там, куди зброя не поцілила.

На всіх континентах люди втікали з місця на місце, їхні мови змішалися. Державців, їхніх слуг та волхвів, котрі вигадали зброю, скажено зненавиділи. Минали роки, а Земля не могла очиститись. Про це чітко говориться в Меморіалі.

Від змішання мов і залишків багатьох народів, від страху народилася ненависть. І ненависть сказала: «Ану ж закидаймо камінням, випатраймо і спалімо тих, хто це зробив. Учинімо голокост над тими, хто винний у цьому злочині, разом із їхніми наймитами та мудрецями; нехай горять, нехай умирають, а з ними — їхня праця, їхні імена і навіть спогади. Знищимо їх усіх і скажемо дітям, що світ — новий, і вони нічого не дізнаються про зроблене раніше. Здійснімо велике Спрощення — і світ почнеться спочатку».

Отже, так і сталося. Після Потопу, Бомби, чуми, божевілля, змішання мов, люті почалося криваве Спрощення, коли залишки людства рвали інші залишки на шматки, вбивали правителів, учених, керівників, механіків, учителів і всіх, кого лідери здичавілого натовпу рокували на смерть за те, що ті допомогли зробити Землю такою, якою вона стала. Ніщо не здавалося таким ненависним цій юрбі, аніж люди науки, спершу — бо вони служили державцям, а пізніше тому, що відмовились приєднатися до кровопускання й намагалися опиратися більшості, називаючи їх «кровожерними простаками».

Натовп із радістю прийняв це ймення і почав вигукувати: «Простаки! Так, так! Я простак! А ти простак? Побудуємо місто й назвемо його Простацьким, бо до того моменту всі кляті розумники, що до цього призвели, уже виздихають! Простаки! Хай так і буде! Ми їм покажемо! Хтось тут не простак? А тягніть-но цього поганця сюди!»