Що зачерствіли серця в державців Землі і пішли вони проти Закону Божого, і погорда їхня не знала міри.
І кожен із них подумав нишком, що ліпше всім їм бути знищеними, аніж волі котрогось із державців дозволити звеличитися над іншими. Адже можновладці Землі і справді змагалися одне з одним за верховенство; потаємністю, зрадою та облудою намагалися вони владарювати, а війни страшилися та здригалися від однієї згадки про неї; і стерпів Господь Бог мудреців тогочасних, котрі опанували вміння, якими цілий світ можна було знищити, і вручено в їхні руки було той архангельський меч, що із ним скинуто Люцифера з небес на острах простого люду й державців, котрим годилося боятись Бога й упокоритися перед Всевишнім. Та не стали вони коритися.
І мовив Сатана одному державцеві: «Не бійся здійняти меча, адже премудрі тебе ошукали і сказали, нібито знищиш таким чином ти світ. Не слухай поради слабких, бо лякаються тебе вони неймовірно, а натомість прислуговують недругам твоїм, спиняючи твою руку. Завдай удару — і станеш царем над усіма».
І дослухався той державець до слова Сатани, і скликав до себе він премудрих із царства свого і став радитися з ними: як винищити своїх ворогів, не накликавши гніву на власне царство. На що більшість премудрих рекли: «Владарю, це не можливо, бо твої супротивники також мають меч, дарований нами тобі, огнистий він, ніби полум’я Пекла та лють зорі-сонця, де його було запалено».
«То зробіть мені інший, і нехай він буде всемеро гарячіший від самого Пекла», — наказав державець, зверхність чия перевершила Фараонову.
І чимало премудрих відказали: «Ні, о Владарю, не проси нас про це, адже навіть дим цього полум’я принесе згубу багатьом, якщо ми запалимо цей вогонь».
Розгнівався державець через їхню відповідь і запідозрив у зраді, а тому відправив до них своїх вивідувачів, аби випробовували вони їх та спокушали. І злякалися премудрі. Дехто змінив свої відповіді, щоби відвернути від себе гнів. Тричі ставив він їм запитання, і тричі вони говорили: «Ні, о Владарю, ти погубиш навіть свій власний народ, якщо вчиниш так». Та один із цих волхвів був немовби Юда Іскаріот, а свідчення його — хитромудрі. Зрадивши своїх братів, він повідав неправду всім, нарадивши не боятися демона Бомби. Державець дослухався до облуд цього мудреця на ім’я Чорній і наказав вивідувачам згудити багатьох волхвів перед людьми. Сполохані, менші поміж мудреців стали радити державцеві так, як він того волів, і примовляли: «Зброю можна використати, якщо втриматися в таких і таких межах, інакше прийде згуба до всіх».
І спалив державець міста своїх недругів тим новим огнем, три дні й три ночі його великі пращі та залізні птиці зсилали жар свого гніву на них. І над кожним містом спалахнуло нове сонце, ясніше від світила на небесах, через що кожне те місто вмить пожухло та розтануло, ніби віск в полум’ї смолоскипа, і люди спинялися там прямо на вулицях, і шкіра їхня коптилася, і горіли вони, неначе хмиз на вугіллі. А коли потьмянішала нестяма нових сонць, міста оповили пожежі, в небі прогуркотів сильний грім, немов гігантський таран
Страшенний сморід піднявся над Землею в Небеса. Впала на неї покара, немов на Содом і Гоморру, перетворивши все на руїну, навіть у краю того певного державця, бо не стримували його недруги помсти своєї і послали вогонь, що пойняв і його міста, немов їхні. Сморід над попелищем був осоружний Господу, який спитав у державця
Та нічого не відповів йому державець, і тоді Бог промовив: «ТИ СИНІВ МОЇХ ПРИГОТУВАВ МЕНІ НА ЖЕРТВУ ВСЕСПАЛЕННЯ».
І вбив його Господь Бог разом із зрадником Чорнієм, а на Землі запанувала моровиця, шал охопив людство, що забило камінням тих мудреців та владарів, котрі лишалися живими.
І був у той час один чоловік на ім’я Лейбовіц, який, подібно до святого Августина, полюбив був замолоду мудрість світу сильніше від мудрості Божої. Та побачивши, що великі знання хай би які добрі, все одно не порятували світ, він звернувся в покаянні до Господа і ридав.
