Кантика для Лейбовіца полностью

Чатові на сходах спустилися і зайняли свої місця. Четверо ченців стали на тупчак. П’ятий — завмер над динамо. Шостий видряпався на драбинку для стелажів, де вмостився на найвищому щаблі, впершись головою у камінну арку. Для захисту очей він натягнув на обличчя маску із закопченого пергаменту, просякнутого олією, намацав прилад із лампою та його гвинт, поки брат Корнгур переживав та стежив за його діями знизу.

— Et lux ergo facta est, — промовив чоловік згори, коли нарешті дістався гвинта.

— Lucem esse bonam Deus vidit, — озвався до п’ятого винахідник.

І той вигнувся над динамо, тримаючи свічку в руках та востаннє перевіряючи щіткові дотички.

— Et secrevit lucem a tenebris, — нарешті промовив він словами завченого уроку.

— Lucem appellavit diem, — хором озвався гурт із тупчака, — et tenebras nodes. — Після цього вони всі разом налягли плечима на бруси в поворотному механізмі.

Зарипіли й закректали вісі. Закрутилися у динамо-машині колеса, зняті з підвід, і їхнє тихе туркотіння перетворилося спочатку на стогін, а потім — на вищання, коли ченці пріли й напружувалися за млинком. Вартовий динамо стурбовано дивився, як на швидкості перед його очима тонкою плівкою розмазалися спиці.

— Vespere occaso, — почав він, потім замовк, облизав два пальці і підніс їх до дотичок. Пробігла іскра.

— Lucifer! — дзявкнув він, сахнувшись, і недорікувато закінчив: — Ortus est et primo die.[146]

— КОНТАКТ! — наказав брат Корнгур у момент, коли дом Пауло, тон Таддео та його секретар спускалися сходами.

Чернець на драбині замкнув дугу. Різкий звук «пфффт!» — і сліпучий огонь залив підвал світлом, якого тут не бачили тисячу двісті років.

Гурт зупинився на сходах. У тона Таддео з вуст зірвалася клятьба рідною мовою. Він ступив крок назад. Абат, котрий не бачив випробувань апарата і не йняв віри екстравагантним твердженням, сполотнів та замовк посеред речення. Секретар умить завмер і з криками «пожежа!» вмить кинувся панічно тікати.

Абат благословився хрестом.

— Я й не знав! — прошепотів він.

Учений, оговтавшись від першого враження, обвів поглядом підвал, побачив млинок і монахів, які гарували біля поворотного механізму. Простежив очима дротяну обмотку, помітив ченця на драбині, прикинув роль, яку зіграли динамо-машина з колесами від підводи та монах, котрий, понуривши голову, чекально стояв біля початку сходів.

— Неймовірно! — видихнув він.

Монах унизу скромно й покірливо вклонився на знак подяки. В біло-голубому сяйві предмети відкидали гострі, немов ніж, тіні по всьому приміщенню, а вогники свічок розмитими плямками втонули у повені світла.

— Немов при тисячі смолоскипів, — вирвалося у вченого. — Це мало би бути щось древнє… але ж ні! Немислимо!

Немовбито в трансі він спустився по сходах. Зупинився біля брата Корнгура і з цікавістю подивився на нього, потім ступив на брук підвалу. Нічого не торкаючись, нічого не питаючи, роздивляючись усе на світі, він блукав навколо машини, вивчаючи динамо, обмотки та саму лампу.

— Це здається неймовірним, але ж…

Абат прийшов до тями та зійшов униз.

— Я звільняю тебе від обітниці зберігати мовчання! — прошепотів він до брата Корнгура. — Говори з ним. Я… трошки спантеличений.

Монах прояснів.

— Вам подобається, владико?

— Це страхітливо, — прохарчав дом Пауло.

Винахідник спав з лиця.

— Хіба можна так із гостем?! Секретар тона до смерті перелякався. Я пригнічений!

— Ну, вона досить яскрава.

— Пекельна! Йди поговори з ним, поки я придумаю, як нам перепросити.

Та, вочевидь, учений уже сам дійшов власних висновків на основі побаченого, бо швидко крокував у їхньому напрямку. Він здавався напруженим, а рухи його — різкими.

— Електрична лампа, — заявив він. — Як вам удалося стільки століть її переховувати?! Ми купу років намагалися побудувати теорію… — Він трохи задихався, немов жертва страхітливого розіграшу. — Навіщо ви її переховували? Невже ви вбачаєте в ній якийсь релігійний символізм. І що?.. — Він остаточно заплутався і мотнув головою, немов намагався знайти куди тікати.

— Ви не зрозуміли, — слабко промовив абат, хапаючись за руку брата Корнгура. — Заради Бога, брате, поясніть!

Але жодним бальзамом неможливо було вгамувати рану, завдану професійній гордості. Ні тоді, ні в будь-який інший час.