Кантика для Лейбовіца полностью

Після нещасливої пригоди в підвалі абат усіма можливими способами намагався згладити враження від того прикрого епізоду. Тон Таддео нічим не проявляв своєї злостивості і навіть перепросив у хазяїв за свою спонтанну реакцію на інцидент після того, як винахідник машини докладно розповів йому про недавні роботи над нею. Але вибачення тільки зміцнили думку абата, що насправді вони припустилися серйозної помилки. Адже тон опинився в ролі скелелаза, котрий зіпнувся на верхівку «непідкореної» гори і виявив на ній закарбовані у скелі ініціали конкурента, який навіть не повідомив йому про змагання завчасно. Дом Пауло усвідомлював, що вони завдали нищівного удару по вченому саме через спосіб подачі.

Якби тон не наполягав, що це світло має неперевершену якість і його вистачає навіть для ретельної роботи з крихкими документами сивої давнини, непідвладними читцеві при свічках, то дом Пауло негайно наказав би прибрати лампу з підвалу. Проте тон Таддео запевняв, що вона йому до вподоби, аж поки не з’ясував, що для її роботи четверо новіціїв або постулантів мали постійно обертати вал динамо-машини та припасовувати стрижень дугової лампи; відтак настала вже його черга просити прибрати світильник, а настоятелева — всіляко заперечувати й наполягати на тому, щоби він лишався на місці.

Так учений розпочав свої дослідження в абатстві, у постійній присутності трьох новіціїв, котрі тяжко працювали за брусами обертального механізму, і четвертого, котрий наживав собі сліпоту від яскравого світла, осідлавши верхівку драбини, звідки стежив за горінням лампи та її регулюванням — картина, що змусила Поета нещадно віршувати на тему демона Конфуза і неподобств, учинених ним в ім’я покаяння та умиротворення.

Кілька днів тон зі своїм помічником вивчали саму бібліотеку, папери, монастирські записи, які не стосувалися Меморіалу, — так ніби визначали надійність устричної скойки, перш ніж перейти до оцінки шансів на існування самої перлини. Якось брат Корнгур натрапив на його уклінного помічника перед входом до трапезної і подумав було, що той виконує якийсь характерний обряд на пошану образу Діви Марії над дверима, але торохтіння інструментів розвіяло цю ілюзію. Асистент ученого виклав на порозі теслярський рівень і вимірював западину, що її чернечі сандалі вичовгали в кам’яній підлозі впродовж століть.

— Ми намагаємось віднайти спосіб визначення дат, — відповів він на Корнгурове запитання. — Це місце здалося нам хорошим еталоном для темпів зношування, оскільки тут легко оцінити активність руху. Три прийоми їжі на людино-день від часу укладки каменів.

Корнгур не міг не подивуватися з ґрунтовності такого підходу, але сам рід діяльності його спантеличував.

— Архітектурні записи в абатстві без прогалин, — промовив він. — За ними можна визначити період будівництва кожної споруди та крила. Чому б не заощадити час?

Чоловік зиркнув на нього невинним поглядом:

— У мого пана є приказка: Найол безмовний, а тому ніколи не бреше.

— Найол?

— Один із богів природи жителів Червоної ріки. Це образно кажучи. Об’єктивні свідчення — наш найвищий авторитет. Хроністи можуть бути облудними, але тільки не Природа. — Помітивши вираз на обличчі монаха, він поквапливо додав:

— Ми ні в чому вас не звинувачуємо. Просто в тона є свої догми, і він прагне все звіряти за об’єктивними показниками.

— Дивовижні уявлення, — пробурмотів Корнгур і нахилився поглянути на креслення перерізу западини в підлозі. — Хм, та це ж форма того, що брат Маджек зве кривою нормального розподілу. Дивно.

— Нічого дивного. Вірогідність того, що нога ступатиме в стороні від середньої лінії, відповідає функції нормального розподілу помилок.

Корнгур був приголомшений.

— Я гукну брата Маджека.

Зацікавлення тим, як гості вивчали територію монастиря, в абата було не таким езотеричним.

— Навіщо, — звернувся він до Ґолта, — їм детальні креслення наших укріплень?

Пріора питання здивувало:

— Уперше про це чую. Хочете сказати, що тон Таддео?..

— Ні. Це старшини, які прибули з ним. І вони цим займаються систематично.

— Звідки ви дізналися?

— Від Поета.

— Поета? Ха!

— На жаль, цього разу він сказав правду. Він украв ескіз із кишені одного з офіцерів.

— Він у вас?

— Ні, я змусив його повернути креслення. Але мені це не до вподоби. Відгонить чимось зловісним.

— Мабуть, Поет попросив за відомості винагороду?

— На подив, ні. Цей тон йому одразу не сподобався. Ходить, щось бурмоче собі під носа з самого їх приїзду.

— Поет завжди щось бурмотів.

— Але ж нічого серйозного.

— Навіщо, на вашу думку, їм робити креслення?

Пауло скривився.

— Поки не доведемо протилежного, вважатимемо, що їхня непевна мета є суто прикладною. В ролі мурованої фортеці наше абатство мало успіх. Його жодного разу не взяли ні приступом, ані облогою. І можливо, це викликає в них професійний захват.

Отець Ґолт замислено позирнув на схід за пустелю.