У нас ваші еоліти, ваші мезоліти, ваші неоліти[181]. У нас ваші Вавилони й Помпеї, ваші Цезарі та хромовані (нафаршировані життєво важливими компонентами) артефакти.
У нас ваші закривавлені томагавки та ваші Хіросими. Ми крокуємо попри Пекло, ми…
Атрофія, Ентропія і
які розповідають сороміцькі жарти про дівчину з ферми на ймення Єва,
і комівояжер, котрий наречений Люцифером.
Ми ховаємо ваших мертвих і їхні репутації.
Ми ховаємо вас. Ми — століття.
Ми народжуємося, ми хапаємо ротом вітер, верещимо від ляску акушера, мужніємо, трошки смакуємо божественного, страждаємо, народжуємо, борсаємось і поступаємося.
(Упокоєні, тихо прямуйте, будь ласка, до чорного виходу.)
Генерація, регенерація, знову і знову, ніби під час обряду із закривавленими ризами та пошматованими цвяхами руками, діти Мерліна, котрі женуться за променем світла. А ще — діти Єви, які вічно розбудовують Едемський сад і, нестямні, в берсерковім шалі[183] топчуть усе ногами, бо знають, що вийшов не такий. (Ах! Ах! Ах! — верещить ідіот у безумному болю серед руїн. Та хутчіше! Нехай усе заллє хор, який співатиме «Алілуя» на дев’яносто децибелів.)
Отже, прослухайте останню Кантику братів Ордену Лейбовіца, як її заспівали в сторіччі, що поглинуло його ім’я:
Ꝟ: Упав Люцифер
Ꞧ: Κυριε, ελεησου.
Ꝟ: Упав Люцифер
Ꞧ: Χριστε, ελεησου.
Ꝟ: Упав Люцифер
Ꞧ: Κυριε, ελεησου, ελεησου ημας.[184]
Перший репортер: Ваша честь, чи можете ви прокоментувати заяву Сіра Ріше
Міністр оборони: Я не бачив цієї заяви.
Перший репортер: Якщо вона відповідає дійсності, то хто може бути відповідальним за такий рівень?
Міністр оборони: Можна тільки припускати. Хтозна, може, Сір Ріше відкрив багаті поклади урану. Ні, викресліть це зі стенограми. Коментарів не буде.
Другий репортер: Ваша честь, на вашу думку, Сір Ріше — компетентний і відповідальний науковець?
Міністр оборони: Він ніколи не працював у нашому міністерстві.
Другий репортер: Ви уникаєте прямої відповіді.
Міністр оборони: Невже? Ми ніколи його не наймали, тому я не можу знати, наскільки він компетентний і відповідальний. Сам я не науковець.
Репортерка: Це правда, що десь над Тихим океаном нещодавно відбувся ядерний вибух?
Міністр оборони: Пані має знати, що згідно із сучасним міжнародним правом будь-які випробування ядерної зброї — особливо тяжкий злочин й акт агресії. Ми не перебуваємо в стані війни. Я дав відповідь на ваше запитання?
Репортерка: Ні, Ваша честь, не дали. Я не питала, чи відбулися випробування. Я спитала, чи був вибух.
Міністр оборони: Ми нічого не підривали. Якщо підривали вони, то невже ви вважаєте, що їхній уряд нас про це інформуватиме?
Репортерка: Це не відповідь на моє запитання…
Перший репортер: Ваша честь, делегат Джеруліан обвинуватив Азійську коаліцію в тому, що вони монтують водневі озброєння у глибокому космосі. За його словами, нашій Виконавчій раді цей факт відомий, але ні до яких дій вона не вдається. Це правда?
Міністр оборони: Так, я вважаю правдою, що на шпальтах «Трибуни опозиції» озвучені якісь сміховинні обвинувачення.
Перший репортер: Сміховинні? Тому що інша сторона не монтує пускові установки «космос — земля»? Чи тому що насправді ми все ж таки вдаємося до якихось дій?
Міністр оборони: Сміховинні в обох аспектах. І попри те я хотів би зауважити, що згідно із договором, виробництво ядерної зброї заборонене від часу її повторного винайдення. Заборонене повсюди — як на Землі, так і за її межами.
Другий репортер: Але ж ні один договір не забороняє розміщення ядерного палива на орбіті, правда?
Міністр оборони: Звичайно, ні. Всі космічні апарати використовують атомну тягу. Їх потрібно заправляти ядерним паливом.
Другий репортер: Так само, як не існує й договору, що обмежував би розташування на орбіті інших матеріалів, що можуть бути використані для виготовлення ядерної зброї?
