Врадіївка стала кульмінацією цього процесу, коли для багатьох селян ті події, які відбулися навколо постраждалої, були ототожнені з тим, що це і є прояв усієї системи в країні. Не випадково Врадіївка стала символом кризи системи в стосунках громадянина і держави в царині прав людини і незахищеності цих прав.
Сформовано своєрідний корпоративно-державний механізм перерозподілу доходу. Причому, що характерно для цього режиму, сам бюджет і бюджетні ресурси також стали складовою цього механізму: від тендеру до державних програм, закупівель, інвестування, національних проектів. На жаль, більшість із них стає складовою корпоративних бізнес-планів, я хочу це підкреслити. Для компаній, які є наближеними до влади, можливість роботи з державними ресурсами давно вже стала складовою їх бізнес-планів, у тому числі по розрахунку прибутку.
Україна, на жаль, залишається серед країн Європи з одним із найвищих рівнів експлуатації робочої сили, з невисокими показниками соціального захисту, з формально невисоким, але насправді надзвичайно високим рівнем безробіття (так званим латентним безробіттям, коли немає постійного місця роботи) на жаль, із таким, що зберігається, механізмом постійної зміни місця роботи і профілю, що віддзеркалюється на якості робочої сили та фактичній її дискваліфікації та маргіналізації. І, незважаючи на всі розмови про те, що у нас стабілізується галузева робота, насправді якісної і стабільної робочої сили, яка б забезпечувала роботу високотехнологічних підприємств, на сьогоднішній день на ринку фактично немає. Це пов’язано із старінням, трудовою міграцією, а також із тим, що молоде покоління, яке є трудовим ресурсом, орієнтоване на інші професії, а головне — на інший тип поведінки. У цьому сенсі типовою є поява людей, для яких життєва позиція «крутитися» є нормальною, які легко змінюють і місце, і умови роботи, — головне, за рахунок різних видів діяльності забезпечити собі певний матеріальний достаток і подальше соціальне просування.
Ми ж — старше покоління — були виховані системою, яка була орієнтована на внутрішній порядок, певні правила, зрозумілість особистої життєвої кар’єри, стабільність умов роботи, збереження профілізації роботи. Тому навряд чи ми схильні до того типу поведінки, що характерна для нового покоління, для якого немає проблеми стабільності (в нашому розумінні), для якого стабільним є вдалий вибір того профілю діяльності, який сьогодні й зараз може принести користь. А це віддзеркалюється відповідно на виборі професії і сфери діяльності. Молодій людині, якій 30 років і яка отримала, наприклад, середню спеціальну чи вищу освіту в царині економіки чи технічну професію, просто формальна стабільна робота на виробництві з високою заробітною платою вже не є задовільною. Вона легко змінює робочі місця, шукаючи собі нової долі.
Можливо, з точки зору нового соціального досвіду це непогано. Але чому це погано для системи? Тому, що неможливо формувати тривалі програми кадрової стабільності, неможливо реалізувати проект, який би гарантував стабільність роботи високофахового колективу. А головне — виникає проблема зниження рівня фаху, особливо у високотехнічних сферах реального сектору.
На деяких підприємствах, зокрема на заводі «Южмаш», за деякими фахівцями йде «гонитва», у тому числі на міжнародному рівні.
Криза цієї моделі віддзеркалилась і на економічному рівні, у першу чергу, через консерватизм олігополій, які виникли, й консервативний характер реінвестування. Жоден національний проект, який був заявлений, фактично не підтримується національним бізнесом, що, як на мене, є просто викликом для держави. Все, що пов’язано з переформуванням нових перспективних галузей, наприклад, таких, як ІТ-галузь, це, як правило, не диверсифікація сировинного бізнесу, а просто успіх і розвиток тих проектів, які реалізуються підприємцями, фахівцями self-made. Але, звичайно, поява таких галузей передбачає можливість внутрішнього реінвестування, залучення всіх ресурсів, у тому числі й тих видів бізнесу, які на сьогодні є консервативними. Тим не менше, такий механізм не працює. Він не організовується з боку держави. Немає розуміння, яким чином можна було б стимулювати й спонукати до цього. Але він не вмотивований поведінкою самого великого капіталу.
Свого часу були так звані «походи» великого сировинного капіталу в інформаційну медіа-сферу, яка заявлялась як передова. Але це завершилось лише формуванням пропагандистських медіа-холдингів. На сьогодні, як заявляють фахівці, маючи один із найпотужніших потенціалів ІТ-фахівців, щорічне зростання на десятки відсотків обсягів виробництва і доходів ІТ-галузі, тим не менше, ми не маємо жодного потужного «проривного» національного продукту в цій галузі. Не маємо навіть своєї пошукової системи, тому що немає замовлення. Все це говорить про те, що ця галузь, яка дійсно є однією з передових та «проривних» сьогодні, так і не стверджується як національна галузь, що формує конкурентні переваги національної економіки як такої.