— Отже, вони дали тобі роботу, яку ти хотіла? Документування подій?
— Ні, — відповіла вона. — Я поцупила його з кімнати апаратури. А щодо призначення: я маю три дні на тиждень охороняти імбрин під час допитів витворів.
— Але це може бути цікаво. Ти зможеш почути якісь божевільні зізнання.
— Я не хочу все те чути. Ні про всі їхні злочини, ні про те, що вони робили з нами багато-багато років… Я втомилася знову та знову переписувати для себе наново історію минулих днів. Я хочу бачити нові місця, знайомитись із новими людьми. А як ти?
— Я теж, — підтвердив я.
— Я мала на увазі, що з твоїм призначенням? Я аж помираю, хочу дізнатися, що вони тобі дали. Упевнена, щось дивовижне.
— Я тепер мотиваційний оратор, — сказав я.
— А що це за чортівня?
— Я тепер повинен ходити по різних петлях та розповідати людям про себе.
Вона аж скривилася:
— Для чого?
— Щоб… надихáти їх?
Вона так розсміялася, що мені стало навіть трохи неприємно.
— Гей. Це не настільки смішно, — зауважив я.
— Не зрозумій мене неправильно: я думаю, ти дуже всіх надихáєш. Та я просто… я не уявляю цього.
— Я теж. Ось чому я не збираюсь цього робити.
— Реально? — промовила вона вражено. — То що ти збираєшся робити?
— Щось інше.
— А-а. Розумію. Щось дуже таємниче.
— Так.
— А мені скажеш?
Я усміхнувся:
— Ти будеш першою.
Не те щоб я хотів тримати Емму подалі від своїх планів — просто я ще не мав узагалі ніяких планів, а тільки впевненість у тому, що щось обов’язково випірне на поверхню.
І от щось таки випірнуло. З боку річки почувся якийсь шум — сплеск, а за ним гучний протяжний вдих-видих.
Клер заверещала:
— Риб’ячий монстр!
Ми всі повернулись у той бік, але те, що на перший погляд здавалося морською істотою, виявилось огрядним чоловіком із блідою лускоподібною шкірою. Він швидко плив паралельно з нами, і з води було видно лише голову та плечі, які здавалися непорушними, отож складалося враження, що його несе захований під водою, невидимий оку рушій.
— Гей, там! — вигукнув чоловік. — Молоді люди, стійте!
Ми пішли швидше, але той чоловік так само поплив швидше.
— Я просто хочу спитати.
— Усі стоп! — скомандував Мілард. — Цей чоловік не завдасть нам шкоди… Ти дивний, чи не так?
Чоловік трохи підвівся, і на його шиї ми побачили пару зябер, які широко відкрилися та виплюнули із себе струмені чорної води, і питання, чи був він дивним, одразу відпало.
— Мене звати Ітч, — відповів чоловік. — Я хотів би знати тільки одне. Ви ж підопічні Альми Сапсан, правда?
— Так, — відповіла Олівія, стаючи прямо на краю річки, щоби показати, що вона не боїться.
— А чи правда, що ви буваєте, де хочете, і ніколи не постарієте передчасно? Що ваші внутрішні годинники переустановлено?
— Це було два питання, — зауважив Єнох.
— Так, це правда, — відповіла Емма.
— Зрозуміло, — сказав Ітч. — А коли б ми могли переустановити наші годинники?
— Хто «ми»? — запитав Горацій.
Навколо Ітча з води показалися ще чотири голови — двох молодих хлопців із плавцями на спинах, старшої на вигляд жінки з лускатою шкірою та дуже старого чоловіка із широко відкритими, риб’ячими очима, по одному на кожній скроні.
— Моя прийомна сім’я, — відрекомендував Ітч. — Ми вже занадто довго живемо в цій проклятій річці та дихаємо її бридкою водою.
— Час поміняти краєвид, — пробуркотав рибоокий чоловік.
— Ми хочемо піти в якесь чисте місце, — додала луската жінка.
— Це не так просто, — сказала Емма. — Те, що сталося з нами, було випадковістю, і воно могло нас убити.
— Нам усе одно, — відказав Ітч.
— Вони просто не хочуть ділитися своїм секретом! — вигукнув один із хлопців із плавцями.
— Це неправда, — заперечив Мілард. — Ми навіть не впевнені, що переустановлення можна буде відтворити. Імбрини досі вивчають це питання.
— Імбрини! — жінка плюнула чорною водою із зябер. — Навіть якби вони знали, вони б ніколи не розказали. Тоді б ми всі залишили їхні петлі, і їм би не було ким правити.
— Гей! — крикнула Клер. — Ви кажете жахливі речі!
— Просто зрадницькі, — додала Бронвін.
— Зрада! — вигукнув Ітч, потім підплив до краю та виліз на тротуар. Ми відійшли від нього, бо з його тіла стікала вода, оголюючи його шати з довгих зелених водоростей, котрі вкривали його від грудей до ніг. — Це слово небезпечне, щоб ним розкидатися.
Хлопці та жінка — вона так само була вбрана у водорості — теж повилазили з річки. У воді залишився тільки старий, який від хвилювання плавав колами.
— Послухайте, — сказав я (я досі мовчав і тому подумав, що, можливо, мені вдасться всіх заспокоїти). — Ми всі тут дивні. У нас нема причин битися.
— Що ти про це знаєш, новачку? — спитала жінка.
— Він думає, що він наш спаситель! — сказав Ітч. — Ти не що інше, як брехло, котрому пощастило.
— Лжепророк! — вигукнув один із хлопців, а потім і інший прокричав те ж саме, а тоді вже всі вони: — Лжепророк! Лжепророк! — тим часом наступаючи на нас із трьох сторін.
— Я ніколи не заявляв, що я пророк, — намагався я виправдатись. — Я ніколи не заявляв чогось такого взагалі.
