Десятки звичайних мешканців прибуткового будинку позаду нас повисовувалися з вікон і тепер також кричали, а на наші голови посипався град із покидьків і сміття.
— Ви, шановні, надто довго перебували в цій канаві! — огризнувся Єнох. — Ваші мізки засмерділи!
Емма почала розкочегарювати свої вогні, а Бронвін здавалася готовою звалити Ітча з ніг боковим ударом, та інші відтягли їх назад. У Диявольському Акрі до нас пильно всі придивлялися, і тому калічення нами котрогось дивного, навіть при самообороні, виглядало б дуже некрасиво.
Отже, мешканці Смердючки, з яких капало нечистотами, відтіснили нас у якийсь провулок, а їхні крики «лжепророк» змінилися на вимоги видати наш секрет. Урешті-решт нам не лишилося іншого вибору, крім як розвернутися та тікати. І тільки їхні крики переслідували нас луною, поки ми не повернули за ріг.
Ми таки вибралися з того небезпечного кварталу та повернулися до середмістя, але все навколо тепер здавалося нам наче в тумані; ми були шоковані, а дружні вітання та рукостискання, котрими нас ушановувала юрба коло будинку Бентама, тепер здавалися нереальними.
Що було за всіма тими усмішками?
Як багато з них у глибині душі були на нас ображені?
Потім ми зайшли до Панконтуркону, і присутні там дивні махали нам руками, а ми важко та повільно волочили ноги вгору по сходах, а далі вздовж довгого коридору, і всі мовчали, поринувши в глибокі роздуми.
***
Ми запхалися до комірчини для віників, а потім, спотикаючись, після того як нас трохи погойдало під час стрімкого переходу крізь портал, вийшли нарешті в спекотний флоридський вечір. Над гостроверхою покрівлею сараю піднялася хмарка ледве помітної пари та почувся легкий шиплячий звук, як від гарячого двигуна, на який бризнули водою.
— Озон, — прокоментував Мілард.
— Двадцять дві хвилини сорок секунд, — почувся голос пані Сапсан, що стояла на подвір’ї, схрестивши руки. — Це наскільки ви запізнилися.
— Але, пані, — озвалася Клер, — ми не хотіли…
— Ніхто нічого не каже, — прошепотіла Емма. А потім, голосніше: — Ми пробували зрíзати, але заблукали.
Ми стояли на подвір’ї, виснажені, усе ще налякані нашою сутичкою на Смердючці, і слухали лекцію про пунктуальність і відповідальність. І я почув, як мої друзі заскреготали зубами. Після того як вона з усіма подробицями пояснила нам, чим ми її розчарували, пані Сапсан обернулася на птаха, злетіла на дах мого будинку та влаштувалася там, як на сідалі.
— А що сталось? — спитав я тихо.
— Вона завжди так робить, коли їй треба побути на самоті, — відповіла Емма. — Напевне, вона реально засмучена.
— Тому що ми спізнилися на двадцять дві хвилини?
— На неї сильно тиснуть, — пояснила Бронвін.
— І вона переносить це на нас, — додав Г’ю. — А це нечесно.
— Я думаю, зараз у світі багато є дивних, котрі не люблять слухати своїх імбрин, — сказала Олівія, — але пані Сапсан завжди могла розраховувати на те, що ми слухаємо. Тому, коли ми десь напаскудимо, навіть зовсім маніпусіньку крихітку…
— Тоді вона може запхати це собі під хвіст! — заявив Єнох трохи заголосно.
Бронвін ляснула його долонею по губах, і вони обоє впали на землю та покотилися.
— Припиніть, припиніть! — закричала Олівія, і ми з нею та Еммою стали рознімати їх, і в цьому процесі теж опинилися на землі. А потім ми всі лежали на траві, переводячи подих та починаючи пітніти у вологому вечірньому повітрі.
— Це так по-дурному, — сказала Емма. — Більше жодних сутичок між нами.
— Перемир’я? — спитала Бронвін.
Єнох кивнув, і вони вдарили по руках.
Усі хотіли відпочити й відновитися після сьогоднішніх подій, тому ми пішли в дім, де Горацій приготував дещо дивовижне з того, що залишилося від украдених товарів. А потім я познайомив їх із перевіреною часом американською традицією трапезування перед телевізором. Я пультом перемикав канали, а мої друзі пильно стежили за екраном. І декого з них це заняття так поглинуло, що вони зовсім забули про свої тарілки на колінах, і їжа в них захолола. Телевізійна торгова мережа, реклама собачого корму і виробів з догляду за волоссям у жінок, якась проповідь на релігійному каналі, шоу талантів, фрагменти новин про конфлікти в далеких країнах — усе це було для них однаковою мірою чуже. Та, щойно вони подолали шок від того, що такий екран був прямо в домі, із повноколірним зображенням, об’ємним звуком та сотнею різних каналів на вибір, вони почали ставити питання. Деякі заскочили мене зненацька.
Коли на екрані майнув епізод з однієї зі старих серій «Стартреку», Г’ю запитав:
— А багато людей мають нині космічні кораблі?
Бронвін, дивлячись реаліті-шоу «Справжні домогосподарки з Оріндж-Кавнті24»:
— А в Америці бідних людей уже нема?
А Олівія:
— Чому вони такі неввічливі одне з одним?
Під час реклами якогось автомобіля Горацій спитав:
— А той шум уважається за музику?
Коли ми наскочили на теленовини, Клер скривилася та спитала:
— А чому вони так кричать?
Я побачив, що це почало їх засмучувати. Емма напружилася, Г’ю став ходити туди-сюди, а Горацій смертельною хваткою стиснув бильце дивана.
