— Не знаю, Ем. Є сто тисяч речей, котрих я не знаю. Зате я знаю, що Ейб замкнув оті дверцята в підлозі кодом доступу, який тільки я знав. І журнал своїх місій він залишив так, щоб я зміг знайти. І якби він мав щонайменшу впевненість, що колись і ти будеш тут, він був би не проти, щоб його журнал знайшла і ти.
Вона відвела погляд, борючись із думками.
— Ми не можемо ось так просто втекти на якусь місію. Пані Сапсан ніколи цього не допустить.
— Я знаю.
Вона пильно глянула на мене:
— А в чому полягає місія?
— Ще не знаю. Ейч сказав, що буде на зв’язку.
— Тобі реально так не подобається те завдання, що дали імбрини, га?
— Так. Дуже.
— Я думаю, ти б із ним упорався. Те, що ти сказав мить тому, було гарною мотиваційною промовою.
— То ти зі мною?
На обличчі її з’явилася широка усмішка.
— Чорт, так.
24
25 Чорнильна пір’яна авторучка (якій не потрібна чорнильниця, оскільки всередині вона має ємність для чорнила на водній основі).
Розділ шостий
Тієї ночі в мене був жахливий сон. Я був посеред якогось пустиря, а навколо все палало. Замість обрію була тільки кіптява та полум’я, а по всій поверхні землі калюжами розлилася якась липка чорна твань. Я закляк у повітрі, зависши над глибокою ямою. У глибині її сліпуче сяяли два блакитні вогники. Вони належали Коулу — Коулу у формі монстра, що був у сто футів заввишки, що в нього руки були схожі на стовбури дерев, а пальці — на довге та чіпке коріння, і ними він тягнувся до мене знизу.
Він кликав мене на ім’я.
— Джейкобе, Джейкобе, — чувся різкий та в’їдливий монотонний речитатив. — Я бачу тебе. Я бачу тебе там. Я-а-ба-а-чу-у-те-е-бе-е…
Знизу вгору лійкоподібно — чим вище, тим ширше — піднімалися навколо мене хвилі смердючого повітря. Запах — наче обгоріла плоть. Мені хотілося блювати, я прагнув утекти, але був паралізований. Я спробував заговорити, крикнути на нього. Але не зміг видушити із себе ні слова.
Потім почувся звук, наче від сили-силенної щурів, які легко та швидко видиралися на стіни тієї ями.
— Ви не справжній, — зміг я нарешті сказати. — Я вас убив.
— Так, — озвався він. — І тепер я повсюди.
Щурячі звуки ставали дедалі голоснішими, аж поки на краї ями не виповзли пальці Коула — десять довгих та покручених коренів, які зразу ж потяглися до мене та обвилися мені навколо горла.
— Я маю великі плани на тебе, Джейкобе… Великі-великі плани…
Я думав, що мої легені вибухнуть, а потім відчув гострий біль у животі.
І раптом я опинився у вертикальному положенні, хапаючи ротом повітря та тримаючись за живіт. Сну вже не було, а я був у себе вдома, на підлозі своєї спальні, а навколо мене обвивався мій спальний мішок.
Місячне світло, що падало крізь вікно навскіс, розділило кімнату навпіл. Єнох та Г’ю похропували в моєму ліжку. Цей біль у животі був мені давно відомий. Це був і біль, і стрілка мого внутрішнього компаса.
Стрілка кликала спуститися сходами вниз та вийти надвір.
Я виплутався з мішка, вискочив із кімнати та стрімко спустився сходами.
Біг я тихо, навшпиньки. Якщо це було те, що я думав, то мої друзі не сильно б мені допомогли. Вони тільки плутались би під ногами. І я не хотів їх розбудити та викликати паніку, перш ніж оціню ситуацію.
Тільки чужий страх провокував порожняків. Той страх робив їх голодними.
По дорозі через кухню я витягнув ножа з блока — не дуже добре проти порожняка, та все ж краще, ніж нічого, — потім через гараж вийшов назовні, мало не впавши через згорнутий садовий шланг, коли повертав на задній двір. Над дахом садового сарайчика піднімалась напівпрозора хмарка озону. Кишенькова петля була використана зовсім недавно.
І в цю мить, так само раптово, як воно до мене було прийшло, оте тривожне відчуття зникло. Стрілка компаса показала в бік бухти, потім повернулася повністю в протилежному напрямку, до затоки, а потім узагалі наче зникла. Такого ніколи не бувало раніше, і я не міг цього збагнути. А чи не могло все це бути фальшивою тривогою? Чи не могли оці нічні жахіття змусити спрацювати мій незвичайний рефлекс?
Відчувши вологу траву між пальцями на ногах, я оглянув те, у що був одягнутий: рвані спортивні штани, стара футболка, взуття нема, — і мені подумалось: «Ось так загинув Ейб. Ось так, майже точно». Дозволивши заманити себе в темряву у своєму нічному вбранні; і в руках якась імпровізована зброя.
Я опустив ніж. Не відразу, але моя рука перестала тремтіти. Я обійшов свій будинок по периметру, уперед і назад, прислухаючись. Не було жодних відчуттів. Урешті-решт я повернувся до своєї кімнати і заліз у спальний мішок у себе на підлозі. Але не спав.
***
