— Відтіль, — сказав хлопчик та показав на поле поза ним: — Мене звати Пол. Вам помогти треба?
— Ні, якщо в тебе нема двокамерного карбюратора низхідного потоку для «астон-мартін-вантіджа» тисяча дев’ятсот сімдесят дев’ятого року, — відповів Єнох.
— Ні, — відказав Пол. — Але в нас є місце, де ви зможете заховати цю штуку, поки її не підлатаєте.
Це привернуло нашу увагу. Єнох вистромив голову з-під капота.
— І від кого ми повинні ховатись?
Якусь мить Пол нас розглядав. Його постать вимальовувалась темним силуетом на тлі неба, що вже починало темніти, і тому я не міг бачити виразу його обличчя. Він мав на диво солідну поставу, як на хлопчика свого віку.
— Ви не відсіль, чи не так? — запитав він.
— Ми з Англії, — відповіла Емма.
— Добре, — сказав він. — У цих краях таким людям, як ми, небажано залишатися під відкритим небом після заходу сонця, якщо тільки в них немає на це до біса вагомих причин.
— Що ти мав на увазі під «як ми»? — запитала Емма.
— Ви не перші дивні, які приїхали сюди з міста і в яких поламався автомобіль саме на цій ділянці дороги.
— Що він?.. — озвався Мілард, насмілившись і собі взяти участь у розмові. — Ти щойно сказав «дивні»?
Хлопчик, здається, ніяк не здивувався, почувши слова, що лунали з порожнечі.
— Я знаю, хто ви. Я сам такий. — Він повернувся та пішов у поле: — Ходім. Вам не треба тут бути, коли люди, які налаштували цю пастку, прийдуть подивитись, що вони спіймали. Й автомобіль теж заберіть, — кинув він через плече. — Гадаю, ваша силачка зможе легко його допхати.
Ми здивовано дивились йому в спину і не знали, що робити. Наш досвід спілкування з дивними в цій частині світу зробив нас недовірливими.
Емма нахилилася до мене та промовила:
— Треба спитати в нього, чи він не знає, хто такий… — й у той самий момент, коли вона сказала останні два слова, які логічно завершували фразу, не дуже далеко попереду нас, за полем, через яке йшов Пол, вони — саме ті слова — спалахнули неоновими літерами: Вогненний Чоловік.
Це був знак — буквальний та фактичний, — зроблений із неонових ламп. Колись там було написано «Маєток “Фламінго”»43, але потім кілька літер згоріли. Більшу частину маєтку — чи що воно там було — затуляв від нас сосновий гай.
Ми з Еммою дивились одне на одного, наче громом оглушені, та усміхались.
— Ну, — озвалася вона, — ти чув, що він сказав.
— Дивні мають триматися разом, — промовив я.
І ми всі рушили слідом за ним.
Ми йшли за хлопчиком через поле, по стежці, захованій у траві та непомітній із дороги. Позаду, крекчучи, Бронвін по горбкуватій землі штовхала «астон», який рухався сяк-так. Якщо не зважати на якийсь автомобіль, що проїхав головною дорогою, чи на шипіння пневмогальм на мийці для вантажівок позаду нас, то вечір був тихим.
Ми пройшли повз старий знак, що вказував на мотель (під яким була табличка «ПРОДАЄТЬСЯ»), подолали сосновий гай, і перед нами постав сам мотель… або те, що від нього залишилось. Імовірно, десь у 1955-му році це був пік крутизни зі своїм V-подібним дахом, наче два підняті крила, басейном у формі нирки та бунгало з окремими входами, але тепер він однозначно справляв враження покинутої будівлі. Дірява покрівля була залатана шматками якогось еластичного водонепроникного матеріалу. Подвір’я перетворилось на густі джунглі. На вкритому ямами паркувальному майданчику іржавіли покинуті автомобілі. Басейн був порожній, якщо не брати до уваги кілька дюймів зеленої води та довгу, схожу на батон штуку, яка цілком могла виявитись алігатором — хоча важко було розгледіти напевне в присмерку, що ставав дедалі густішим.
Напевне, неонові вогні було увімкнуто, тільки щоби привернути увагу потенційних покупців, які могли б придбати покинуту споруду.
— Не звертайте уваги на зовнішній вигляд цього місця, — сказав Пол. — Усередині воно краще.
— Я туди не піду нізащо у світі, — оголосила Бронвін.
— Це, імовірно, петля, сонечку, — озвався Мілард. — У такому випадку, я певен, що краще всередині.
Часові петлі часто мали відверто загрозливий вигляд у своїх вхідних точках — це допомагало тримати звичайних людей на відстані.
А путівник «Дивна Планета» згадував про «заселення в часовій петлі» неподалік від «Русалчиної Країни Мрій». Напевне, «Вогненний Чоловік» і був тією петлею. І, якби це навіть і не було достатньою для нас причиною, щоб вирушити за хлопчиком, ми все одно не могли піти звідси, поки Єнох не відремонтує машину.
— Гляньте, — прошепотіла Бронвін, і ми озирнулись на мийку для вантажівок. Там, повільно рухаючись повз мийку, їхала ота стара поліцейська машина та прожекторами світила з боку в бік.
— Я заходжу, — повідомив Пол, а потім додав більш різким і наполегливим тоном: — Раджу піти зі мною.
Умовляти нас не довелось.
40 У британських автомобілях, як правило, кермо розташоване праворуч, а прилади й давачі — дзеркально, порівняно з іншими європейськими чи американськими автомобілями.
41 Сорочка без коміра, яка одягається через голову; з розрізом спереду зверху під круглим вирізом для шиї.
