Коли він став на порозі, всі троє підвелися. Фебеерівці були молоді, один – білявий, другий – темноволосий, бездоганно підстрижені й одягнуті в темні костюми – цілком формений вигляд. Стренд вирішив, що це колишні молоді юристи – втратили віру в успіх у приватній практиці, до того ж люблять носити пістолети, Бебкок пробурмотів їхні прізвища, яких Стренд не розчув, і двоє молодиків потисли йому руку,
– Ці джентльмени, – почав Бебкок, коли всі посідали, ті двоє – навпроти Стренда, – щойно розмовляли зі мною про зростання дитячої злочинності. – Директор говорив нервово. – Виявляється, ФБР дійшло висновку, що з кожним роком усе більше дітей та підлітків до вісімнадцяти років утягуються в злочинну діяльність, яка досягла великих масштабів і таким чином перейшла до їхньої юрисдикції.
– Ми читали сьогоднішні ранкові газети, – сказав білявий з. усмішкою, яка Стрендові здалася поблажливою, – і знаємо про випадок із Ромеро. Звичайно… – Знову стримана, холодна усмішка. – Звичайно, цю справу навряд чи можна віднести до серйозних злочинів або до таких, які загрожують державним інтересам. Ми тільки відповідали на деякі запитання директора, чекаючи, поки ви звільнитесь. Ми тут зовсім з іншого приводу. – Обидва повернули голову до Бебкока, наче однакові ляльки на однакових пружинках.
Бебкок підвівся з за столу.
– Вибачте, джентльмени, – промовив він, поглянувши на годинник, – але в мене нарада, і я вже спізнююсь. Я попереджу секретарку, щоб вас не турбували.
– Дякую, сер, – кинув білявий.
Бебкок пішов, а чорнявий дістав пачку сигарет і запропонував Стрендові. Той відмовився:
– Дякую, не курю.
– Ви не проти, якщо я закурю?
– Анітрохи.
Чорнявий прикурив.
– Насамперед прошу вас не хвилюватися, – сказав білявий. – Ми тільки хочемо дістати невеличку інформацію, яку ви або можете нам дати; або не можете. Наскільки нам відомо, ви знаєте містера Рассела Хейзена.
– Він мій друг.
– Ви часом буваєте у його будинку в Істхемптоні, часом бачитеся з ним у Нью-Йорку?
– Так.
– Третьої суботи у вересні він разом з вашою дружиною, вашою дочкою та одним із своїх секретарів приїздив сюди провідати вас?
– Він приїздив на футбол.
– Ви були з ним у шкільній їдальні?
Я сидів за столом зі своїми хлопцями. Хейзен сидів за столом для гостей.
– З місіс Стренд і вашою дочкою?
– Так.
– Вони сиділи поруч нього?
– Не пригадую.
Але на стадіоні ви сиділи із ним поруч, і разом з вами була ваша дочка?
– Так.
«ФБР, мабуть, навчає своїх агентів мистецтва ставити безглузді запитання», – подумав Стренд, однак не показав свого роздратування.
; Тепер настала черга чорнявого нанизувати запитання. Якби Стренд заплющив очі, він би не відрізнив голос другого від голосу першого.
– Ви бачили, він розмовляв з містером Хітцом із Вашінгтона?
– Так.
– Де?
– За столом для гостей.
– Ви впізнали містера Хітца?
– Не відразу. Його син, як вам, певно, відомо, живе в моєму корпусі, і батько після гри підійшов до мене на хвилинку, відрекомендувався й запитав, як ведеться його синові.
Ви не чули, про що розмовляли за обідом містер Хейзен і містер
Хітц?
– Вони сиділи від мене ярдів за двадцять, а в залі було дуже гамірно. – Тепер Аллен уже давав їм. зрозуміти, що ця розмова його дратує. – Що я міг почути?
– Тоді, може, місіс Стренд чула?
– Може..
– Місіс Стренд зараз тут? – узяв слово білявий.
– Вона в Європі.
– Дозвольте запитати: що вона робить у Європі?
– Торгує наркотиками! – Глянувши на обличчя своїх співрозмовників, – Стренд одразу пошкодував, що дозволив собі цей жарт. – Даруйте, це було з мого боку легковажно. Я не звик до поліційних допитів. Вона у відпустці.
– Коли повернеться? – Тон білявого не змінився.
– Через тижнів два-три. Напевно не знаю.
– І часто вона посеред навчального року кидає роботу й бере відпустку на тиждень-два?
– Це вперше. – Стренд вирішив тримати себе в руках.
– Недешево, мабуть, обходиться така відпустка?
– Недешево.
– Ви маєте які-небудь побічні прибутки?
– Невеличка пенсія від Нью-Йоркської міської системи середньої освіти… Я зобов'язаний відповідати на такі запитання?
– Сьогодні – ні, – відповів білявий. – Може, згодом. Під присягою. Ваша дружина має ще які-небудь прибутки, крім того, що одержує в Данберрі?
– Один раз на тиждень вона дає у Нью-Йорку уроки гри на фортепіано. Крім того, її батьки надсилають іноді незначні грошові подарунки.
– Незначні? Які саме?
– Незначні – уперто повторив – Стренд. – Дуже незначні.
– Можете назвати суму?
Ні.
Вона дістає подарунки й від містера Хейзена?
– Він позичив їй автомобіль. «Фольксваген» тисяча дев'ятсот сімдесят другого року, фургончик. Вона їздить ним до Нью-Йорка та до магазинів у містечку.
– І це все?
– Все.
– Містер Хейзен не оплачує цю своєрідну відпустку в Європі?
– Ні.
– За неї платите ви? – Другий молодик аж підскочив, так наче зненацька побачив у темряві світло.
– Ні.
– Тоді хто ж?
– Запитайте її самі. Коли вона повернеться.
– Зробіть ласку, скажіть, де саме в Європі вона зупинилася. Ми маємо там агентів, вони звільнять її від клопоту поспішати додому, щоб поговорити з нами.
