…Влах був робітником з Відня, якого я вперше зустрів у Харкові 1931 року, коли він був керівником німецького клубу, де я часто виступав з лекціями. У перший період мого перебування в Радянському Союзі він дуже допомагав мені своїм знанням російської мови й російських умов життя. Це був славний хлопець, глибоко відданий справі побудови комунізму. Дбав про клуб як добрий господар дбає про свою родину. Протягом багатьох років він робив це безкоштовно. Працюючи ливарником на паровозобудівному заводі, він увесь свій вільний час віддавав клубові. Але, незважаючи на відданість роботі та безкорисливість, він часто ставав об’єктом злостивих інтриг. Я завжди його підтримував. Улітку 1933 року партія послала Влаха до Кузбасу, де він працював близько року, а потім повернувся до Харкова. В 1935 році подався до Луганська. Відтоді я втратив його з свого поля зору.
Заарештовано його було на початку 1937-го і він, бідолаха, не забув мене, бо писав:
«…Вайсберг очолював нашу організацію. У 1934 році він виголосив промову про поточний момент, у якій закликав нас працювати у трьох напрямках, щоб прискорити падіння радянської влади. Наближалась війна, і з її початком ми мали висадити в повітря ряд важливих об’єктів у Харкові. На той же час треба було влаштувати на роботу в харківських заводах надійних людей із числа іноземних робітників, на яких наша організація могла покластися. Він також наполягав на важливості шпигунської діяльності. Наше головне завдання, наголосив він, — знищення керівників партії та уряду. Треба знищити Сталіна й Ворошилова.
Вайсберг вибрав з нашого кола гідних довіри товаришів і звелів їм готуватися до того терористичного акту».
«…Після виступу товариша Маддалени ми ще раз зібралися в помешканні товариша Вайсберга. Маддалена детально розповів про процес Дімітрова. Того самого вечора Вайсберг повідомив змовників про те, що настав час діяти. Він обрав двох гідних довіри товаришів і звелів їх озброїти. Вайсберг мав добрі контакти з Червоною армією і міг отримати потрібну зброю. Товариші мали податися на Кавказ до місцевості, яку він мав потім вказати. Сталін та Ворошилов проводять там відпустки. Вайсберг сказав, що ці два товариші повинні вбити їх так, щоб смерть мала вигляд нещасного випадку під час полювання…» Я просто неспроможний був сприймати цю нісенітницю серйозно. Все це не мало аніякісінького стосунку до правди, і я не думав, що воно може являти якусь небезпеку для мене. Мені здавалося, що з цієї брехні неважко виплутатись.
Але Рєзнікову зізнання Влаха здавалися важливими.
— Якби Влах був єдиний, — мовив Рєзников, — то можна було б припустити, що він хоче вас обмовити, але ж Лессінг каже ті ж самісінькі речі, те ж саме робить і Йоффе. Та й Меренбах свідчить таки те ж саме цілком незалежно, будучи навіть у іншому місті. Уже близько двох десятків людей свідчать проти вас. Невже ви думаєте, що ми повіримо вам, ніби це нісенітниця?
— Громадянине слідчий, я не маю щонайменшого уявлення про те, що казати про ці свідчення, опріч того, що все це — чиста фантастика. Усе це ніяк не стосується мене або моїх дій. Я знаю Влаха дуже добре, він простий, чесний хлопець, і я не вірю, щоб він зробив щось проти Радянського Союзу.
Рєзніков підвівся. Кинув на мене лютий погляд, обличчя його запалало від гніву. Повільно й загрозливо він посунув прямо не мене. Я також схопився й позадкував перед ним. У кутку кімнати він зупинився переді мною й повільно промовив:
— Ти смієш звинувачувати органи радянськоi влади в підробці зізнань? Влах сам зізнався у своіх злочинах, а ти маєш нахабство заперечувати їх. Чого б він мав зізнаватися, якби це була неправда?
Що твій злочинний мозок ще придумає?
Я зрозумів, що зайшов задалеко. Не міг же я сказати вголос усю правду про те, що такі заяви вибиваються катуваннями. Така правда могла коштувати мені життя. В майбутньому я маю бути уважним і при спростуваннях посилатися лише на свої власні зізнання в цій фантастичній справі. Я не повинен розписуватися за інших.
— Громадянине слідчий, я не знаю, до якої темної справи Влах дав себе вплутати. Що ж до мене, то я ніколи не повірю, що він на це здатний. Одне я можу сказати з певністю: я до цього абсолютно не причетний. Сьогодні я вперше про це почув.
Ні, — заперечив Рєзніков, — цього разу ти вже не вивернешся.
Ми знаємо, що ти вчинив, а ти знаєш про те, що нам це відомо. Нам більше не потрібні твої зізнання для притягнення тебе до трибуналу.
Але вони потрібні нам для ліквідації всієї мережі твоєї організації.
Ти повинен нам сказати, кого завербував і хто завербував тебе. Але перш за все — хто поставив перед тобою завдання організувати замах на життя вождів партії та уряду.
— Я ніколи не отримував такого завдання.
— Давай усі подробиці про цю зрадницьку організацію, створену тобою на радянській території.
— Я ніколи не створював подібної організації.
Те що сталося потім, було цілковито новою для мене тактикою.
