— Так. Спочатку вимагали контрреволюційну організацію, а тепер ще й шкідництво. Запевняють, що я поширював троцькістські ідеї у своїх книгах та лекціях. Коли ж я послався на те, що всі мої книжки цензори дуже ретельно переглядали перед друком, то слідчий сказав: «Не ховайся за цензорів, вони твої спільники». Близько третини університетської професури заарештовано. Всі вони звинувачуються в тому самому, що і я. Багато з тих книжок були опубліковані давно і їх дуже хвалили в партійній пресі. А тепер виявляється, що все то була троцькістська пропаганда.
Рашков був уже старим і мав погане здоров’я. Однак, тримався, на диво, добре. Його знов і знов викликали на допити. На біду, з його сечовим міхуром щось було негаразд, і він на допитах кожні десять хвилин просився до туалету. Це розлючувало слідчих, бо вони мали переривати допити та супроводжувати Рашкова до туалету.
Допити, тривали годинами, втрачали характер шантажу, оскільки постійно переривалися.
Через декілька днів після прибуття Рашкова мене взяли на перший допит після прибуття на Холодну Гору. Допити не проводяться у в’язницях, а тільки в резиденції ДПУ, й мене відвезли туди у фургоні. До кабінету слідчого я потрапив не відразу, а деякий час я прочекав у спеціальній камері, розміщеній у підвалі. Коли ми проходили довгими коридорами, у мене склалося враження, що камери вщерть заповнені. В’язнів із Холодної Гори, які прибувають на допит, звичайно привозять десь між сьомою та восьмою вечора, а буває, що й пізніше. Їх тримають у підвальних камерах, доки не настане час іти на допит. Звичайно, це буває тієї ж самої ночі, але іноді доводилося чекати в камерах по декілька діб. В’язничні фургони повертаються до Холодної Гори приблизно о шостій ранку. В’язні, яких не встигли допитати вночі, залишалися в підвалі. Траплялося, що людину цілий місяць не пускають «додому». Для більшості це було нестерпною мукою.
Улітку 1937 року ДПУ ще тримало мене в цілковитій ізоляції від iнших в’язнів. На це в моєму випадку, який вони вважали дуже важливим, витрачалося багато часу та енергії. Отож, коли мене возили на допити, то замикали в окрему камеру. Але через декілька місяців це стало вже неможливим, оскільки всі камери були переповнені. В’язні часто цілу ніч змушені були стояти, притиснувшись один до одного так, що камера нагадувала консервну банку з вертикально упакованими сардинами. Коли наглядач відчиняв двері, щоб запхнути до камери ще одного в’язня, він часто потім не міг їх зачинити, оскільки щільно втоптана маса людей трохи розширювалася.
Ця камера для чекання у внутрішній в’язниці ДПУ звалася «брехайлівкою», що в перекладі англійською мовою приблизно означає щось на зразок «інформаційного клубу», оскільки в’язні з усіх камер Холодної Гори мали можливість тут зустрічатися. «Брехайлівка» була найважливішим проломом у стіні тюремної ізоляції. Саме «брехайлівка» пов’язувала між собою ізольовані групи в сотнях різних камер і перетворювала їх в однорідний тюремний колектив. Тих, хто поверталися з «брехайлівки», негайно оточувала вся камера й жадібно висмоктувала новини.
Я провів у підвалі ніч і половину наступного дня перед тим, як мене було забрано до Рєзнікова, котрий зустрів мене стоячи.
— Щойно отримали про вас інформацію з Луганська, — урочисто проголосив він, — від якої кров холоне в жилах. Ви зовсім не той, за кого себе видаєте. Ви зовсім не дрібний злочинець, за якого намагаєтеся себе видати. Ви один з керівників контрреволюції. Ось, читайте!
Я прочитав папір, що він менi його подав, потiм запитав голосно:
— Громадянине слідчий, скажіть відверто, ви серйозно вірите в це, чи розігруєте мене?
— Звинувачуваний, — мовив Рєзніков майже побожно, — я застерігаю вас проти продовження вашої старої гри. Це дуже серйозно. Досі ми не знали ваших зв’язків і не розуміли, хто ви такий. Але завдяки зізнанням Влаха та його спільників, ми тепер виявили всю мережу створеної вами в Україні контрреволюційної організації. Усі ваші спільники вже перебувають під арештом. Влах — у Луганській в’язниці, Ступін — у Київській, Лессінг та Йоффе — тут, решта в Дніпропетровську та Харкові. Усі вони зізналися й усі звинувачують вас. Ми маємо двадцять свідків, які звинувачують вас у тероризмі, шпигунстві та диверсійній діяльності. Досі ми мали лише підозри та здогади, тепер же ми тримаємо у руках усі нитки організації. Дрібниці, яких ми ще не знаємо, ви зараз розповісте нам самі.
— Громадянине Рєзніков, якщо так триватиме й далі, то я просто збожеволію. Все це не що інше, як суцільна фантазiя.
