— Видавай свою організацію, ти, контрреволюційний бандите!
Хто тебе завербував? Кого завербував ти?
Коли Семен не дав ніякої відповіді, слідчий накинувся на нього разом із своїм заступником і вони почали його бити. Вибирали найчутливіші місця. Було видно, що селянин витримав безмежний біль. Через півгодини його відтягли до підвалу і вкинули до «брехайлівки». Там він прийшов до свідомості. Через шість годин його було викликано знову. Цього разу слідчий уже не мав з ним ніяких труднощів. Як свого вербовщика він назвав голову колгоспу, а як завербованих — п’ятеро селян, з якими працював в одній бригаді.
Я був вражений.
— Боже милосердний! Семене, що ти накоїв? Тепер їх усіх заарештують.
— Ні, вони вже арештовані. Саме цього й домагався слідчий.
Очевидно, селян того колгоспу було заарештовано без будь-яких проти них свідчень. Тепер же слідчий мав оформити справу. Йому були потрібні свідчення, за допомогою яких заднім числом можна було б узаконити здійснені арешти. Я не міг зрозуміти, на підставі яких міркувань були заарештовані саме ці селяни. Можливо, донос котрогось із агентів ДПУ в цьому селі був у цій справі вирішальним.
Можливо, протягом року ДПУ отримувало якісь підозрілі свідчення. А може, було забрано всіх, кого спіткала коли-небудь якась кривда. Напевно, слідчими буде створена організація, до якої вони всі мали належати. Основою легенди будуть самозвинувачення та очні ставки.
Від селян вимагали небагато. Лише зізнання в контрреволюційній агітації та саботажу. Намірялися потруїти колодязі, щоб повиздихала худоба, підпалити ожереди сіна. Звісно, проклинали Сталіна й агітували проти натуральних податків. Іноді були більш серйозні звинувачення. Близько двадцяти селян було заарештовано за те, що вони планували на крадених колгоспних конях вчинити напад на адміністративні центри провінції й підняти там збройне повстання проти радянської влади. Край мав повстати сигналом дзвонів на сполох. Але ніде до цього не дійшло. Джерел не потруїли, худоба не повиздихала, ожереди не згоріли, коней не було покрадено, дзвони не дзвонили і народ не повстав. Все це було суцільною вигадкою, але не селян, а чекістів.
Наступні дні вся Холодна Гора була переповнена селянами. Годинами сотні їх чекали до самого вечора на тюремному подвір’ї, доки з ДПУ не приходило розпорядження про їх розміщення.
Другим прийшов до нас Бойко. То був селянин, який мав вигляд міського чиновника. Був він атеїстом, прихильником колективізації й у вільний час займався астрономією. Я полюбив його. Він мав свіжу й живу манеру розповідати. В колгоспі працював бригадиром.
Був неодноразово відзначений, бо його бригада завжди перевиконувала норми. Бойко був активістом колективізації. Будучи позапартійним, він виконував більше партійної роботи, ніж деякі комуністи. З агрономом, приятелем із районного центру, обговорював теоретичні проблеми агрокультури. Часто ходив до машино-тракторної станції, що знаходилася поблизу, й добровільно допомагав ремонтувати трактори, щоб підвищити свою технічну кваліфікацію. В таких людях, як Бойко, ідея соціалістичного перетворення села знайшла своїх свідомих піонерів. Ці люди були на селі в меншості, але від тієї меншості залежала доля колективізації. І саме таких людей захопила хвиля масових арештів.
Бойко був гарним товаришем по ув’язненню. Був він дуже охайним і тому приємним як сусіда під час спання. Перед сном я цілими годинами розповідав йому про закордонну техніку. В такій же мірі він цікавився історією. Мене це втішало, і я був радий стати комусь у пригоді у в’язниці.
Кількома днями пізніше прийшов Сатін. Коли наглядач впустив його в камеру, він на мить зупинився, поклав свій клунок на землю, перехрестився й поклонився. Він був малий, посивілий і мав теплі лагідні очі. Говорив тихим голосом. У ньому почувалася самоповага, притаманна інтелектуалам. Був то селянин із давніх часів, який ще пам’ятав панщину, покірний своїй долі, віруючий і дуже ввічливий.
Ніколи не висувався на перший план і намагався з усіма зберегти добрі стосунки. Завжди був останнім до хліба й до супу, ніколи не сперечався з іншими стосовно місця для ночівлі, латав усім білизну та одяг, навіть коли його про це не просили. Коли місяцем пізніше мене почали часто викликати на допити, а камера була повна, за час моєї відсутності багато хто користувався моєю пайкою. Сатін звернув на це мою увагу. Я був занадто знервованим, аби тим займатись, і, тим паче, забирати свою пайку на допити. Сатін ховав її для мене від інших. Сам же ніколи нічого не чіпав.
— Ви повинні дбати про свою силу, Олександре Семеновичу, бо маєте перед собою довгу дорогу. Ми ж добре привчені до нестатків.
Усе це він говорив спокійно, рівним голосом. Мені ж було трохи незручно. Я відчував, що його увага до мене бере свій початок ще з традицій його молодості, з часів патріархальних відносин між паном та його молодими селянами.
