Тут, у камері, я познайомився з усіма сторонами життя в радянському селі. Балачки про форсовану колективізацію не припинялися.
Всі в’язні були переконані, що біди «великої чистки» були спричинені бідами колективізації.
Перед арештом Каганович був керівником політвідділу машинно-тракторної станції (МТС). Політвідділи при МТС були впроваджені Центральним комітетом після 1932 року, коли на селі все сходило на пси. Десять мільйонів селян уже померло з голоду. Жнива дали лише третю частину нормального збору збіжжя. Не було хліба.
Не було зерна для посіву. Селяни з голоду втратили сили, опухли, були нездатні обробляти землю без попередньої відгодівлі. В кожній халупі лежав, щонайменше, один покійник. Не було кому ховати померлих з голоду. І нарешті, в останню мить Сталін відступив. Комори Червоної армії були відчинені, було видано селянам зерно для посіву й на їжу, щоб вони змогли приступити до роботи. Було скасовано натуральний податок і замість тогочасного прибуткового податку впроваджено податок на землю, що залежав від кількості землі.
Натуральний податок (хлібозаготівля) полишав селян і їх безборонні колективи на ласку чи неласку державних реквізиційних комісій.
Якщо вони добре працювали і врожай був добрим, то в них забирали все, за винятком невеликої решти, яка мала покрити їхні власні потреби, — а з 1931 року навіть і того не залишали. Бійці продзагонів не були садистами, але вони самі були під тяжким пресом. Вони отримували згори плани хлібозаготівлі і мали видобути з окресленого району певну кількість пудів зерна. Добре працюючий колектив мусив покривати дефіцити своїх ледачих сусідів. До того ж, із початком колективізації стала неможливою кількісна та якісна оцінка праці окремих селян та її винагорода. Виникла ситуація, коли селяни, як індивідууми, та колективи, як ціле, втратили відчуття, що їх винагорода залежить від результатів праці. Втратився простий зв’язок між працею та заробітком. У перші роки колективізації працьовитий селянин отримував за свою роботу те саме, що й його лінивий сусід.
Працьовиті колективи не мали змоги залишити собі з плодів своєї праці більше, ніж інші. З 1930 року селянами опанувало переконання, що нема сенсу працювати. Так чи інакше, але в них забирали все.
До великого голоду допровадила не розруха, що мала місце на початку колективізації, знищення худоби й т. ін., а систематична шкода, спричинена натуральним податком. Село просто перестало працювати й російські поля заросли бур’янами.
З початком 1933 року Сталін проголосив поворот: ліквідувався натуральний податок. Кожен колектив мав тепер внести сталий податок у кількості близько двох центнерів з гектара. Тепер справа була ясною. Колектив, що зібрав десять центнерів, мав віддати 20% своїх зборів, що було терпимо. Інші ж, що працювали погано й зібрали лише по чотири центнери, витрачали на користь держави 50% збору врожаю. Тепер знову варто стало працювати.
Але чи готові були селяни повірити новим обіцянкам? Їх так часто ошукували, що вони втратили всяку довіру до держави. Державна влада була в їхніх очах гнобителем, і Сталін про це добре знав. Знав він також і те, що держава не могла собі дозволити новий неврожай. Десять мільйонів селян уже померло з голоду. Бракувало вже навіть запасу зерна для посіву, бракувало продуктів харчування, щоб селяни могли працювати. Сталін, незалежно від відкриття складів Червоної армії, дав вказівку закупити велику кількість зерна в Балтиморі. Було мобілізовано весь партійний апарат великої країни, аби роз’яснити на селі значення великого повороту в аграрній політиці.
Тоді й було створено новий партійний орган на селі: політвідділи при МТС. Їх керівники отримали диктаторські повноваження. Всі партійні органи на селі підпорядковувалися їхнім наказам. Від роботи цих людей у той критичний час залежала доля країни. Каганович був одним із них. Невпинно працював над тим, щоб у деморалізованих селян вдихнути нову надію. Йому це вдалося. Вдалося це й партії в масштабах усієї країни. Селяни знову повірили й почали працювати. Жнива 1933 року були найбагатшими за останніх десять років.
За свою самовіддану працю в той час Каганович отримав орден Трудового Червоного прапора. Через чотири роки його заслуги було забуто. ДПУ дійшло до того, що його робота була не чим іншим, як саботажем. Він виводив з ладу трактори за допомогою того, що замовляв не ті, що треба, запчастини. Коли дійшло до сівби, потрібних запчастин не було, трактори зупинилися. Опріч того, на початку колективізації підмовляв селян труїти худобу. Безперервно провадив на селі агітацію проти політики партії.
