Вибули селяни, вибув безногий анархіст, потім вибув також і Комаровський. Він відбув сумний, бо не мав ніякої надії колись повернутися. Чудово розумів, що такі люди, як він, ніколи не повертаються.
Він не був настільки здоровим, аби витримати випробування в таборі суворою сибірською зимою. Доки він був у камері, я стримувався, але коли двері за ним зачинилися, я втратив контроль над собою.
Я лишився з Македоном та Гевондяном. Македон псував мені нерви своєю агресивністю. Вірменин відігравав роль каталізатора. Але в середині грудня він захворів і був забраний на декілька тижнів до шпиталю. Життя з самим Македоном було пекельним випробуванням. Будь-яка розмова переходила в суперечку, я намагався мовчати.
Моя мовчанка йому також не подобалася й атмосфера, що виникала, пригнічувала нас обох. Нарешті, я знайшов вихід — розповідав йому різні побрехеньки. Македон був дуже примітивним і охоче слухав казки та оповідання. А найбільш полюбляв він історію. Не один раз він будив мене серед ночі й вимагав повторення розповіді про справи Карла V, у царстві якого сонце ніколи не заходило.
Іншим способом проведення часу була гра в доміно. Кожен із нас жертвував шматок хліба (частіше всього я сам, бо Македон відмовлявся, хоча грав залюбки. Добре знав, що я не пошкодую свого хліба.). Я придавав шматкам хліба потрібну форму за допомогою шматка скла. Потім готував пасту з крейди, робив сірником ямки в хлібові й заповнявав їх тією пастою, після чого висушував свої вироби. Я вдосконалював свою техніку і з часом досяг у цій справі неабияких мистецьких успіхів. Ми завжди грали доти, доки нас не заставав за грою наглядач. Він не робив нічого поганого, лише забирав доміно. Гадаю, що він дарував його своїм дітям.
Характер Македона проявлявся й під час гри. Хоч ми грали не на гроші, він завжди намагався мене ошукати. Коли брав камені, спочатку перевертав їх і передивлявся перед тим, як узяти. Часто під час гри я дивився у вікно. Він користався з того, щоб просто відсунути від себе непотрібні йому камені. Якось я застукав його на тому й зажадав пояснення. Оскаженілий, він почав лаятись:
— Ти, виблядку, хто ще сів би грати з тобою в доміно? Іди ти з своїм доміно до сраки!
Він змішав доміно, згріб камені на підлогу й почав їх топтати.
Мені стало шкода нових каменів. Я зробив їх того ж самого дня і вийшло це в мене дуже добре. Я відіпхнув його, намагаючись врятувати доміно. Вчинився шарварок. В ту саму мить відчинилася «кормушка»:
— Що тут діється?
Македон відповів наглядачеві:
— Вайсберг зробив доміно. Я з цим не хочу мати нічого спільного. В камері повинен бути порядок.
— Не розповідай мені байок. Я вже давно спостерігаю вас. Ти грав так само, як і Вайсберг. Давай сюди доміно.
Наглядач забрав камені. Я йому сказав:
— Можу вам доробити понищені камені.
Наглядачі, взагалі, симпатизували нам, хоч рідко виявляли ту симпатію відкрито, бо це було небезпечно. Але не було між ними жодного, якому наруга над нами приносила б задоволення. В ті часи майже в кожній родині хтось був заарештований. Прості люди, робітники та селяни, з яких набирали наглядачів, не вірили в нашу провину. Я не пам’ятаю жодного випадку свідомого садизму.
Правове становище в’язнів у стосунках до в’язничного персоналу суттєво відрізнялося від становища у в’язницях гестапо. В’язні не втрачали людських прав. Фізичний тиск на підслідних чинили слідчі й то лише в тій мірі, яка була потрібна для примусу до зізнання.
Щоправда, гебісти мали завдання вимушувати зізнання фіктивні, а гестапо мало завдання простіше. Воно вишукувало дійсно існуючі нелегальні організації.
Наглядачі мали наказ не розмовляти з нами інакше, як у разі нагальної потреби. Один із них не дотримувався того наказу. Був то блондин, з рожевим лагідним обличчям. Він використовував кожну вільну хвилину щоб послухати мої оповідання. Помічений, він ризикував бути негайно заарештованим. У зв’язку з послабленням напливу нових в’язнів, багато новин я дізнався саме від нього. Наше знайомство розпочалося в такий спосіб: один з в’язнів написав мені в’язничну абетку для перестукування на шматку пеперу. Лежачи вночі, я перестукуванням передавав і отримував новини з сусідньої камери. Цегляні стіни добре проводили звук. Я перестукувався не лише з сусідньою камерою, але з камерою, що була під нами. Мене до того намовив Македон. Він сам не хотів ризикувати й посилався на незнання техніки перестукування. Якось під час перестукування з сусідньою камерою дійшло до сутички з Македоном. Розлючений, він хотів на мене накинутись. В’язничний неписаний кодекс честі забороняв звертатися по допомогу до наглядача. Македон був від мене набагато сильніший. Я давав собі раду тим, що голосно відповідав на його лайку. Це почув наглядач:
— Що тут діється?
Я промовчав. Македон підійшов до мого ліжка й витяг з під матрацу шматок паперу з в’язничною абеткою.
— Вайсберг цілу ніч стукає. Не дає спати.
