За перестукування належить карцер. Лише три дні тому я повернувся з карцеру, де просидів страшний тиждень. Від самої лише думка про повернення туди мені зробилося млосно. Але цей наглядач був доброзичливим до в’язнів. Він звернувся до Македона:
— Як тобі не соромно? Ви повинні допомагати один одному. Дай сюди ту картку.
Він повернувся до мене й тихо сказав:
— Я нічого не скажу.
Пізніше, коли ми йшли до туалету, він під якимся приводом відвів мене вбік від інших і сказав:
— Коли сидиш з кимось подібним у камері, то маєш на це зважати. Зверни увагу на свій вигляд. Ти не можеш собі дозволити знов потрапити до карцеру.
Інші наглядачі ставилися до нас прохолодно, але коректно. Вони мали право знущатися над нами лише засобами, дозволеними слідчими. В’язничний регламент був дуже суворим, і лише слідчий мав право виходити за його межі. Якщо наглядач чинив нам якусь кривду, ми мали право боронитись. Саме цим суттєво відрізнялися в’язниці ДПУ від в’язниць гестапо. В березні 1943 року довелося мені сидіти в жахливій центральній варшавській в’язниці на Павіаку. Я пам’ятаю, яка смертельна тривога огортала кожного з нас, коли приходив есесівець. Уже на самому початку наглядачі носаками скидали нас униз по сходах до підвалу. Їх мало цікавило, спустимося ми з цілими чи поламаними ребрами. Коли були в доброму гуморі, заставляли нас голими повзати по брудній підлозі й били нас при цьому канчуками до крові. Ми не могли себе боронити. Не вільно нам було звернутися до наглядача жодним словом.
На Холодній Горі фізична наруга наражалася на спротив в’язнів.
Якось — я тоді перебував у загальній камері — мене викликав новий наглядач. Не пам’ятаю вже, що він від мене хотів, але вигляд мав дуже брутальний. Він притиснув мене до й стіни й намірився вдарити.
Я був готовий відповісти йому тим же. Він це зауважив за виразом мого обличчя й відпустив мене. Коли б дійшло до бійки, начальник в’язниці — спираючись на об’єктивне розслідування фактів — став би на мій бік. Лише слідчим було вільно бити в’язнів. Пам’ятаю, як одного разу справа дійшла до явного бунту в’язнів, і начальник в’язниці став на наш бік. Нас було в загальній камері 260 душ. Камера знаходилася на першому поверсі й виходила вікнами всередину в’язниці. Ми виходили з неї майже безпосередньо на подвір’я, на якому в’язні здійснювали свої прогулянки. Був тоді дуже морозний січневий день 1939 року. Новий наглядач узяв собі в голову, що навчить нас військовому ладу та порядку. Не дозволив розпочати прогулянку, доки ми не вишикуємось. Коли ми це нарешті зробили, він ще довго тримав нас на місці й вимагав, щоб ми повиймали руки з кишень. Більшість із нас не мала рукавиць. Врешті наш терпець увірвався й староста видав наказ: «У камеру!» Ми всі полишили прогулянку й рушили до камери. Вражений наглядач лишився сам на подвір’ї. Він склав рапорт і негайно прийшов начальник розслідувати справу. Ми більше нічого не чули про ту справу й не бачили того наглядача. Щоправда, це все трапилося після 1 грудня 1938 року вже після великого перелому.
У середині січня Македон пішов на допит, а Гевондян ще не повернувся зі шпиталю. Я лишився сам у камері. Дев’ять місяців тому самотність була для мене тяжким випробуванням. Зараз же я відпочивав. Міг лягти й знову подумати. Упродовж півроку я говорив, але не думав. Я проаналізував своє становище заново й не без задоволення дійшов висновку, що я поводив себе правильно. Чи наступить, врешті, перелом? Арешти зменшилися. Принаймні, до нашої камери за останні три тижні не поступив ніхто. Процес П’ятакова був останнім показовим процесом. Тухачевський і провідні офіцери Генерального штабу були оголошені шпигунами й розстріляні. Всі очікували на процес Бухаріна, який був арештований ще в січні 1937 року. Радек звинуватив його прямо в судовій залі.
Бухарін був останньою визначною постаттю зі старої більшовицької гвардії. Він був членом ленінського Політбюро. Пізніше, після усунення Зінов’єва, він став керівником Комінтерну. В боротьбі проти Троцького Бухарін був спільником Сталіна. То був останній великий теоретик комуністичного робітничого руху. Таку людину, як Бухарін, не можна було ліквідувати без процесу, просто в адміністративному порядку. Чому ж досі не було процесу? Він очікувався майже рік. Чи, може, Бухарін відмовився від складання фіктивних зізнань? Чи просто не став співпрацювати? Але вони мали досить засобів для того, щоб примусити людей грати доручені їм ролі. Які то були способи, я тоді ще не знав. Але якщо їм не могли противитися такі, як Муралов, той велетень, як же міг їм чинити супротив Бухарін, котрий був слабкою людиною з делікатною головою вченого. Фізичних катувань він довго витримати не міг. Тож чому зволікали з процесом?
Заарештували Ягоду, багаторічного начальника ДПУ. Як ми всі ненавиділи цю людину! Засновник ЧК Фелікс Едмундович Дзержинский був чоловіком твердим і безжальним. Але ніхто не міг відмовити йому в чесності. Уже навіть шляхетні риси його обличчя свідчили про це. Його наступник Менжинський мав вигляд науковця.
