Уночі було трохи спокійніше. Андерс супроводжував мене при ознайомленні з комбінатом. Він показав мені велику макіївську піч. Вона давала 1000 тонн заліза щоденно й була першою домною такого типу в Радянському Союзі. Ми якраз потрапили туди під час чергового випуску металу. Його потік освітив обличчя людей, які стояли обік мене. Андерс був щуплим, з важкою єврейською пикою в окулярах, які я часто бачив у колах співрозмовників по кав’ярнях Відня та Праги. Другий мав типовий вигляд металурга, одягнутого в блакитний комбінезон. Я придивився до нього. Був він міцної будови. Його кругла татарська голова міцно сиділа на могутніх плечах. Справляв враження геркулеса. Поруч з ним знаходився інший металург, і вони спілкувалися між собою єврейською мовою. Здивований, я повернувся до Андерса і довідався, що то майстер при великих печах та його син. Вони щойно отримали по ордену Леніна й разом з іншими стаханівцями металургійної промисловості були прийняті в Кремлі Сталіним. То були найкращі сталевари країни.
Я подумав про те, як революція змінила людей.
Ми заговорили про Гвахарію. Андерс тоді мені розповів:
«Гвахарією володіла лише одна ідея: гроші. Він хотів при допомозі гарних заробітків підняти виробництво. А коли Гвахарія щось вирішить, то стає маніяком. Не було жодної ділянки на комбінаті, яку б він не реорганізував, починаючи з коксових батарей і кінчаючи діловодством.
Починалося це так: бракувало паровозів, і почали траплятися перебої на траспорті. Гвахарія написав до Орджонікідзе й отримав 10 паровозів.
Хотів дістати ще одинадцятого. Взагалі Орджонікідзе ні в чому йому не відмовляв. Гвахарія мав усе, чого хотів: гроші, машини, сировину.
Орджонікідзе звільнив його від дотримання трудового законодавства і дозволив експериментувати. Але коли йшлося про паровози, він був ощадливим. Власне, саме тоді Каганович реорганізовував залізничний транспорт і йому була потрібна кожна машина. Центральний комітет відніс розвиток транспорту до найважливіших проблем другої п’ятирічки. Орджонікідзе написав племінникові: «І не соромно тобі домагатися ще одного паровоза? Краще поверни один назад». Гоноровитий Гвахарія був вражений. Він викликав керівника внутрішнього транспорту й між ними відбулася така розмова:
— Скільки ти заробляєш?
— 400 карбованців, товаришу директоре.
— Якщо обійдешся без одного паровоза й вилучиш його з руху, то отримаєш додатково ще 200 карбованців. За другий — ще 300, 450 за третій і так далі.
— Це неможливо, товаришу директоре. Нам потрібен ще один паровоз, бо інакше транспорт зупиниться.
— Іди й подумай тиждень.
Через тиждень той чоловік вже заробляв 2 000 карбованців, а Наркомат заощадив 30 000».
Я запитав Андерса:
— Не розумію, як це могло бути?
— Дуже просто. Половина паровозів простоювала. Їх просто належно не екплуатували.
— Але ж, коли паровози простоювали, то вони нічого й не коштували. Як можна було таким чином заощадити 30 000 карбованців?
— Вони стояли, але під парами. Люди просто погано працювали, а машини належним чином не використовувалися.
— Як же Гвахарія примусив їх до збільшення продуктивності праці?
— То було також просто: керівник транспорту вчинив з машиністами та крановщиками так само, як Гвахарія з ним — пообіцяв гроші. Суттєво підвищів їхні заробітки та узалежнив їх від результатів праці інших. Коли тепер машиніст прибував, а крановщик ще не був готовий, то замість того, щоб спокійно чекати, він починав його підганяти, бо втрачав гроші. Так само крановщик кричав на машиністів, якщо доводилося їх чекати. Гвахарія всіх перевів на оплату згідно з кінцевим результатом. Він поставив на сталеварному заводі все догори дном. Для виплавлення сталі потрібні різні добавки. Були серед них дуже дефіцитні, з якими було легше працювати, і всі намагалися вживати саме їх. Гвахарія давав керівникам за кожну тонну сталі певну кількість жетонів — червоних і жовтих. За червоні доменний майстер міг отримати зі складу дорогі, дефіцитні добавки. Але якщо він ті жетони притримував і послуговувався жовтими, то більше заробляв. Жетони відповідали певним грошовим квотам і тепер майстер, щоб зекономити кошти, намагався використовувати саме жовті.
Як і на всіх великих підприємствах Радянського Союзу, у нас було погано з постачанням. І в цій діяльності Гвахарія впровадив значні зміни.
