Упродовж кількох днів допитів не було. Потім я був викликаний у незвичну пору — об одинадцятій ранку. Звичайно допити розпочинались о десятій ночі. Полевецький був не сам, за столиком хтось сидів і дивився у вікно. Коли він повернувся, я впізнав Герфа, який деякий час був моїм наступником, коли я був змушений під час директорства Давидовича скласти з себе повноваження керівника будівництва. Я тоді став головним інженером і заступником Герфа. Працювалося мені з ним добре. То був типовий партієць, вірний лінії партії. Був він євреєм і — якщо так можна мовити — виріс у партії. Доктрина партії складала його світогляд, оберігаючи його від усіляких небезпек, як духовних, так і матеріальних. Він знав: якщо забажає вчитись — партія пошле його до університету й дасть йому матеріальні засоби для навчання у вигляді стипендії.
Ніде не залишиться без роботи й займатиме становище, що відповідатиме його здібностям. При цьому партія враховуватиме не лише його матеріальні інтереси. З певністю він почуватиметься при ній в безпеці, оскільки вона гарантує йому, навіть за відсутності особистої ініціативи, певний рівень добробуту та респекту, котрих інакше він не мав би. Помилкою було б вважати, що лише згадані міркування привели Герфа й багатьох подібних йому в партію. Ці люди вступили до партії в часи громадянської війни чи відразу по ній, і зробили вони це під впливом своїх революційних настроїв. Коли вони вже опинилися в партії, то надто розумна система безпеки партії дбала про те, щоб вони з неї вже не вийшли. З одного боку, вони перебували в певності, що належать до панівної групи країни з теплими, добре забезпеченими місцями, а, з другого, — знали, що при найменшому ваганні над ними висить жахлива загроза цілковитого матеріального й морального знищення. Для тих, хто відхилився від партійної лінії (тобто від того, що Сталін в даному історичному моменті накреслив як більшовицьку програму) не було в країні Рад ніякого жалю. Виключений з партії та з профспілки, затаврований своїми друзями, котрі не наважуватимуться з ним спілкуватись, блукатиме він, як зацькований звір, по всій країні й зможе знайти собі спокій лише за умов добровільного самозаслання у віддалені райони, де завжди є потреба в робочий силі, й де нікого не питають про походження. Такою є доля єретика, якщо тільки його не буде заарештовано. Зрештою, з початком «великої чистки» заарештовували всіх без винятку, хто свідомо чи несвідомо відхилився від генеральної лінії партії.
Небезпека повного знищення висіла над кожним членом партії як домоклів меч. Та небезпека примушувала партійця полишити будь-які єретичні чи навіть критичні думки. Божевільність політики Сталіна на селі особливо проявилася в 1932 та 1933 роках, коли понад одинадцять мільйонів селян загинуло та було знищено основи сільськогосподарського виробництва. Лише герфи не бачили того, бо не хотіли бачити. Відганяли всяку думку про ці проблеми й примушували себе думати, що вождь мав рацію та що не було жодної іншої дороги до колективізації сільського господарства. Пізніше, у в’язницях «великої чистки», я збагнув, що не міг цілковито відігнати цю думку й від себе.
Я сів. Між мною та Герфом стояв малий столик, покритий червоним сукном. Перед нами стояв стіл слідчого.
— Чи знаєте цього чоловіка? — запитав мене Полевецький.
— Так.
— Хто він такий?
— Це товариш Герф Давид Єфремович.
— Чи не було між вами особистих непорозумінь?
— Ні, не було.
— Чи маєте підстави стверджувати, що Герф у стосунках з вами може бути необ’єктивним?
— Ні, ми з ним не мали ніяких непорозумінь.
— У такому разі, товаришу Герфе, прошу вас, як свідка, дати свідчення.
Герф охарактеризував наші взаємні стосунки. Сказав також про мої політичні погляди. Я не пригадую подробиць його свідчення, але добре пам’ятаю, що він не сказав нічого такого, що характеризувало б мене негативно, або являло для мене загрозу. Я так і не зрозумів, навіщо був потрібен звинуваченню цей свідок. Єдиний негативний момент залишився в моїй пам’яті. Йшлося про справи не політичні, а лише адміністративні.
