— Той старий приятель був оскаженілим, небезпечним ворогом партії, а зараз, напевно, є явним фашистом.
— Як ви можете казати такі речі? Мені не доводилося чути, щоб він перекинувся до німецьких фашистів.
Він витягнув стос зелених зошитів і промовив:
— Оце інформативні бюлетені, присвячені ворожим рухам за кордоном, які ми отримуємо щотижня. Тут часто можна зустріти ім’я Віллі Стейна. То є один із найнебезпечніших ворогів світового робітничого класу.
— Я нічого про це не знаю.
— Коли ти бачив Віллі Стейна останній раз?
Завжди, коли Рєзніков переходив на «ти», його заносило на загострення тону.
— Улітку 1935 року я зустрічав його в Празі.
Рєзніков почав шаленіти.
— Що, навіть після переїзду до Радянського Союзу підтримував стосунки з ворогами?! Які матеріали передав Віллі Стейнові?
— Жодних матеріалів. Розмовляли про те, чи дійде в Абіссінії до війни чи ні.
— Яке невинне ягнятко! Випадково зустрічає в Празі під час подорожі небезпечного ворога й розмовляє з ним про Абіссінію. Хто в це повірить!?
— Можете мені вірити, або ж ні. Не було мови про Радянський Союз.
— Що робили в Празі?
— У той час штаб-квартира австрійської комуністичної партії знаходилася в Празі. Я хотів поспілкуватися з керівниками комуністичної партії.
— З ким саме?
— З Ернестом Фішером. Я дав йому знати про себе через одну приятельку, що я в Празі, але в ті дні він не знайшов для мене часу.
— Чого від нього хотіли?
— Збирався залишити Радянський Союз і хотів просити Центральний комітет моєї партії про дозвіл на це.
— Горіла земля під ногами? Вже тоді боявся викриття?!
— Я не мав чого боятися, громадянине слідчий. Однак, коли Давидович став директором, робота в інституті мені остогидла. На кожному кроці я почав зустрічатися з недовірою та перешкодами, от і вирішив, що з мене досить.
— Бідне ягнятко! Його образили недовірою! Організував в інституті в той час явний бунт проти військової тематики, то як вам можна було довіряти? Ми були просто ідіотами, що не заарештували вас ще тоді! Інститут зараз мав би зовсім інший вигляд.
Я не відповів. Сперечатися не було ніякого сенсу. Якби Рєзніков хотів довідатись про якісь факти, що призвели мене до війни з Давидовичем, то зробив би це вже давно.
— Чи Віллі Стейн давав у Празі якісь інструкції?
— Які інструкції він міг мені дати? Віллі Стейн молодший за мене. Наші стосунки мали такий характер, що він не міг давити мені поради.
— Не притворяйся дурником! Я питаю, чи дав він контрреволюційні інструкції стосовно шпигунської роботи чи диверсійної діяльності в Радянському Союзі?
Не було сенсу обурюватись. Я просто сказав: «Ні».
— Чи дав інструкції відносно організації терористичного замаху?
— О Господи! Як це ви собі уявляєте? Зустрів у Празі в кав’ярні давнього приятеля молодості, випив з ним та його дружиною по чашці кави. Й тоді він пропонує мені виконання терористичних актів, шпигунської роботи й тому подібне?! Я дуже погано уявляю, як подібні речі робляться, але думаю, що не так.
— Не вдавай із себе невинність! Які інструкції дав Віллі Стейн, коли ти повертався до Радянського Союзу? Які привіз від нього накази?
— Громадянине слідчий, повторюю ще раз із усією відповідальністю, що Віллі Стейн не давав мені ніяких інструкцій. Ми випили з ним по чашечці кави й поговорили на тему війни в Абіссінії. Не мав він ніяких листів до Радянською Союзу й нічого мною не передавав.
— Ми про це іншої думки. Ми знаємо, що Віллі Стейн був твоїм керівником у контрреволюційній бухарінській організації. Ми ще до цього повернемось.
Наступного дня настала черга Карла Франка. Я познайомився з ним у 1918 році. Тоді я був гімназистом, а він на той час уже був доктором. Він також вийшов із молодіжного руху, але вже в 1918 році став комуністом. Я любив його. То була чудова й дуже симпатична людина. Жінки його кохали, він їм відповідав тим же. У нашому середовищі було багато розмов про його романи. Карл Франк був добрим колегою. Незважаючи на його високе становище в партії, я ніколи не мав його за політика. Його виключення з партії, — здається, це було в 1929 році — заслуговує на увагу. Хоч він перед тим ніколи не перебував в опозиції, перед партійним з’їздом у Веддінгу Карл Франк відкрито виступив проти методів Центрального комітету і розповсюдив листівки відповідного змісту серед учасників з’їзду.
У них повідомлялося, що за наказом з Москви внутрішньопартійна демократія була цілковито придушена. Карл Франк протестував проти методів ліквідації опозиції в партії. Само собою зрозуміло, що того ж таки дня його самого було виключено з партії. Мені сподобалась його відвага. Більшість із нас потерпала від деспотизму партійного керівництва, але нам бракувало хоробрості виступити з протестом, бо ми боялися виключення з партії.
