Через два дні вони нарешті дісталися Скрабблтона. До цього часу Елліель і Тон вже виглядали білими примарними постатями, що, наче привиди, увійшли в місто. Елліель застогнала, побачивши руїни шахтарського містечка, мешканці якого колись приязно зустріли її і дозволили працювати поруч з ними.
Скрабблтон був мовчазним і похмурим. Вона почула звук зсовуваних каменів, глухий дзенькіт металевих інструментів, якими працювали відчайдушні копачі. Жменька виснажених людей орудувала кирками, їхній одяг був подертий, руки та коліна закривавлені, оскільки вони розкопували завали, що засипали отвори тунелів.
Елліель пройшла повз груду уламків, які колись були святилищем пам’яті, де жителі Скрабблтона вели записи про життя своїх рідних та друзів. Добре доглянуте святилище тепер перетворилося на купу обвуглених дощок і опорних брусів. Кілька літніх жінок в сірих спідницях, опустивши голови, присіли навпочіпки на місці руїн, пересипаючи рештки, аби знайти обпалені шматки паперу, на яких були написані імена. Одна підняла наполовину згорілий аркуш.
— Одинадцять імен... а де ж інші? Їхній спадок втрачено. Тепер їх ніхто не пам’ятатиме. Їх більше немає.
Жінки підвели очі, ледь упізнавши вкриту попелом жінку-Хоробру. Вони встали, струсили сажу зі спідниць.
— Ти повернулася.
Одна з жінок зиркнула на Тона.
— Цей Лютий прийшов урятувати нас чи закінчити руйнування?
Тон розвів руками, відвернувся в бік.
— Я не знаю.
Велетенський курган з уламків поховав під собою контору начальника шахти Галліса. В потоках, що стікали гірськими схилами, було повно сміття, і вони залишали по собі тільки калюжі непридатної до пиття води, вкриті піною сірки. Викиди пару виривалися з тріщин у схилах.
Попереду інші мешканці скупчилися біля корчми Шовона, яка дивовижним чином уціліла. Частина даху була розтрощена валуном, що прилетів згори після вибуху, проте решта будівлі виглядала неушкодженою.
Корчмар виглядав стривоженим і змученим, але голос його був твердим, коли він роздавав тим, хто вижив, важливі завдання.
— Два будинки в ущелині були поховані, коли зійшов схил, і ми ще не встигли їх відкопати. Апвін щойно повернувся з огляду, однак варто поглянути іще раз. Можливо, хтось ще живий.
Елліель упізнала брудного шахтаря, який працював із нею. Апвін потер набряклі очі, розмазавши пилюку по обличчю.
— Обидва будинки поховано під уламками. Ми не змогли почути жодного звуку від людей, що були всередині. Вони, ймовірно, мертві. — Він знизав плечима. — Але надія ще залишається. Якщо хтось має силу і сміливість спробувати їх відкопати, у нас є інструменти.
— Дайте нам лопати і кирки, — сказала Елліель.
— Я допоможу, — мовив Тон.
Вони пішли в колись тиху, оточену деревами бічну ущелину, де було збудовано два будинки, удалині від інших. Більший з цих будинків зруйнувала лавина, обваливши дах. Другий був набагато меншим, його завалило в результаті зсуву.
Елліель поспішила до меншого будинку, вигукуючи:
— Є хтось усередині? Ви чуєте мене? — Хоча відповіді вона не почула, Хоробра почала копати.
До них приєдналися робітники зі Скрабблтона, які за допомогою лопат намагалися розчистити одну стіну, а решта шахтарів зосередилася на більшому будинку. Звуки відлунювали у вузькій ущелині, проте поховані під уламками будинки здавалися мовчазними та мертвими всередині.
Елліель закашлялася, ледве в змозі дихати від смороду сірки та попелу в повітрі. Використовуючи всю свою силу, вона відкотила масивний валун, який закривав отвір, пробитий у будиночку.
— Є хто живий? — покликала Хоробра, пробираючись усередину.
— У цьому будинку жили два брати, — розповідав Апвін. — Під час виверження їх не було в шахтах, тому ми думаємо, що вони були вдома.
Елліель згорбилася всередині темного будиночка. Одна стіна обвалилася, і вона побачила, що великі каменюки розчавили обох чоловіків.
— Вони були вдома.
Їх засипало по груди, а руки були розкинуті над залишками столу та розсипаними гральними картами.
Вона видряпалася назад через отвір, пробиваючись крізь липкий бруд; двоє шахтарів допомогли їй.
Перед Тоном стояв складніший виклик — йому дістався більший будинок. Поки робітники копали кирками, щоб розчистити головну стіну, він стояв нерухомо, вдивляючись у неї і простягнувши руки.
— Допоможи нам, Лютий, — зажадав один із гірників. — Хіба ти не володієш магією?
— Спочатку дайте мені зрозуміти землю та камінь... — Тон змахнув рукою, нанесений бруд і каміння затремтіли.
Скрикнувши від несподіванки, шахтарі кинулися навсібіч, наче це тремтіння здалося їм ще одним землетрусом. Тон дав поштовх своєю магією, відсуваючи вбік кам’яні завали, аж поки не показалася розбита віконна рама в передній стіні. Ці зусилля виснажили його, проте він повернув своє замащене попелом обличчя до Елліель.
— Це було простіше, ніж копати. Тепер зазирни всередину.
Серце Елліель застрибало в грудях, коли крізь зламане вікно вона почула слабкий стогін.
