Округ Тамбурдин був дикою місциною із густими лісами, пологими пагорбами та стрімкими гірськими потоками, що виблискували жовтим піском. Прикордонний округ забезпечував Ішару значною частиною золота. На Тамбурдин також зазіхали непокірні й жорстокі Гетррени. Емпра Ілуріс направила сюди підрозділ армії ішаранців шість місяців тому, але відтоді половину цих солдатів було вбито під час варварських набігів. Жриця Нере потребувала допомоги Кловуса, щоб знищити ворогів силами жорстокого місцевого божка.
У Сереполі він попросив у емпри невеликий швидкохідний загін, який супроводжуватиме його до Тамбурдина. Ілуріс скептично поставилася до його пояснень, як і завжди.
— Ви наражатимете себе на небезпеку, жерче? Що такого можете зробити ви, чого не зможуть мої солдати?
— Відповідальність лежить на мені як на верховному жерцеві Ішари. З божком я покажу, як це робиться. — Хоч він і відчував нервовий трепет всередині, проте не виявляв страху. Він і жриця Нере мають зуміти легко перемогти Гетрренів. Сам Кловус ніколи не бачив божка округу Тамбурдин, але знав, що той могутній і нестримний, тож він ніби є відображенням цього дикого і суворого краю. А ще його важко контролювати.
Кловус вже втомився і все тіло в нього розболілося, поки вершники вели його кам’янистою дорогою до головного міста Тамбурдина. Поселення оточувала стіна частоколу зі зв’язаних між собою соснових стовбурів п’ятнадцять футів заввишки. Вершечки стовбурів були гостро заточені, а самі стіни підтримувалися оборонними підпірками. На ключових позиціях по периметру стіни були облаштовані захищені оглядові майданчики, з яких вартові стежили за лісистими пагорбами в очікуванні нападів варварів.
Головні ворота хоч і були відчинені, проте добре охоронялися. На найвищій міській вежі був встановлений бронзовий дзвін, який при появі гетрренських нападників міг своїм голосним набатом скликати селян та пастухів із навколишніх земель під захист фортеці. Тепер вартові на сторожових вежах підняли новий набір червоних стягів, сигналізуючи про наближення процесії.
Міська охорона Тамбурдина разом із місцевою жрицею вийшли привітати їх. Нере була високою та стрункою, наче молода берізка, її темне волосся було заплетене у дві довгі коси. Вона мала карі очі кольору темної соснової кори, а на її коричнево-зеленому каптані було вишито характерні геометричні візерунки Тамбурдина. Комір і манжети каптана були обшиті хутром лисиці.
Побачивши Кловуса на чолі солдатського загону, Нере вклонилася.
— Верховний жерче, я з гордістю і смиренням вітаю вас у нашому місті. Почуй нас, убережи нас.
— Почуй нас, убережи нас, — повторив він автоматично. — А тепер перейдімо до справ.
Почет в’їхав крізь ворота в обгороджене місто. Начальник міської охорони Тамбурдина стояв на своєму посту, явно розчарований, побачивши Кловуса та його оточення.
— Десять солдатів і кілька жерців? Це всі, кого емпра спромоглася відрядити? Усі разом ви зможете протистояти чотирьом Гетрренам! — У нього була густа чорна борода, а на голові він мав залізний шолом конічної форми, підбитий лисячим хутром. Його шкіряний жилет був зміцнений десятками маленьких металевих пластин.
Кловус чмихнув.
— Вона відрядила
— Ти можеш битися із самою Маґдою, — пирхнула Нере до охоронця. — Ми впораємося з рештою Гетрренів.
— Маґдою? — перепитав Кловус. — На чолі варварів стоїть жінка?
— Вона величезна і мускулиста. Кажуть, що вона вийшла заміж за ведмедя, бо немає чоловіка, який міг би витримати її обійми.
— Я боюся за ведмедя, — сказав бородатий капітан охорони.
Нере жестом запросила Кловуса і його чотирьох жерців слідувати за нею. Він голосно мовив:
— Ми повинні помолитися і принести жертву божку. Він існує задля захисту Тамбурдина. Це все, що нам потрібно.
Громадяни монотонно загули:
— Почуй нас, убережи нас.
Дерев’яні будівлі були вкриті колотим ґонтом, заготовленим у довколишніх лісах. Солодкий, але їдкий запах вогнища висів у повітрі. Коли Нере вела їх вузькими вулицями, до одного з ур-жерців причепився настирливий гавкучий собака. Жрець намагався його відлякнути, розмахуючи руками і щось вигукуючи, але собака відступив у провулок, а потім знову кинувся до жерця на наступній вузькій вулиці, не припиняючи гавкати і гарчати.
— Чи може один із охоронців його вбити? — пробурмотів Кловус. — Нехай потренуються зі своїми луками.
Нере звела брови.
— Собаки корисні. Ми дозволяємо їм вільно бігати по пагорбах, і їхній гавкіт сповіщає нас про Гетрренів.
Кловус нахмурився.
— Просто зараз гавкіт лише попереджає всіх про наближення моїх жерців.
Храм у центрі міста був пишно оздоблений, його дерев’яні стіни були відшліфовані піском та пофарбовані в темний колір, а загострений дах — обшитий ґонтом, схожим на велику луску. Вісім виступаючих фронтонів обрамовували центральний шпиль. На основних брусах були вирізьблені показні символи лісу — розлючені ведмеді, олені й вовки. Різьблені орли виступали з кутів фронтонів.
