— Я не впевнений, що це таке, моя королево. Ви можете нас просвітити.
Троє робітників-Лютих намагалися підняти знизу щось важке. Це був гладкий, вигнутий шматок мутного напівпрозорого матеріалу, схожий на уламок велетенської яєчної шкаралупи або частину волокнистого кокона. Цей незрозумілий уламок був величиною з двері у її спальні в піщаному палаці.
— У гроті ми знайшли кілька уламків. — Робітники поставили великий шматок на скелю над тріщиною. By та Кво піднялися туди, щоб оглянути химерний предмет. Він був неначе виготовлений із темного затверділого молока. By постукала нігтями по твердій речовині і відчула тепло, що ледь жевріло там, — тремтіння старої магії.
Важко дихаючи від напруги, маг Аксус підійшов до них. Він роздивлявся уламок.
— Це не щось стародавнє, моя королево. Його лише нещодавно висиділи.
— Я так і підозрювала, — сказала вона. — Але це не та магія, яку ми можемо використати.
Після всіх докладених зусиль робітники-Люті виглядали засмученими та розчарованими.
— Ви не вважаєте це цінним, королево?
— О, ми візьмемо це до піщаного палацу, де воно стоятиме як цікавинка. — Королева розмірковувала, де зможе виставити цю річ. — У цьому справді є щось цікаве.
Раптом її серцем і розумом прокотилося тремтіння, спалах тепла і вібрація, яка відгукнулася хвилями у глибинах зруйнованих гір. Робітники-Люті відсахнулися від краю тріщини, бо валуни навколо зрушилися, а мілкі каміння посипалися углиб ущелини.
Королева By звернула погляд у небо, а не в тріщину. Вона відчула биття магії, тяжіння і раптовий гострий біль — високо вгорі. Брат простежив за її поглядом, і від подиву його рот відкрився, показуючи акуратні гострі зуби. Потім він засміявся, вказуючи вгору. Просяяв навіть Аксус.
Високо над головою летіла кутаста рептилія, б’ючи великими крилами, вона піднімала змієподібну шию, оглядаючи пустелю. Її тінь впала поперек сухого дна озера, і ауґи в паніці кинулися навсібіч, немов гризуни, що відчули хижака, який кружляв над головою. Дракон був величезний, із трикутними крилами, гострою стрілоподібною головою, що випромінювала розлюченість, з колючим хвостом, схожим на товстий батіг. Пронизливим криком істота розколола пустельне повітря.
Кво роздивлявся дракона, а потім звернувся до сестри.
— Це справді Оссус? Ми врешті розбудили його?
By форкнула.
— Ні, це лише маленький дракон, один із дітей Оссуса, однак він підійде, щоб на ньому потренуватися. Нам потрібно показати, що ми можемо вбивати їх, щоб бути готовими до більшого.
Королева продовжувала стежити за монстром, що летів по небу, віддаляючись до лінії горизонту вздовж гірського пасма. Його лігво мало бути десь у пустелі, і By могла використати свої відчуття, щоб знайти його знову, де б він не намагався сховатися. Маги могли б викликати його, але лише тоді, коли вона буде готова. Її серцебиття прискорилося. Такою схвильованою вона вже давно не бувала.
Королева посміхнулася братові.
— Коли ми повернемося до піщаного палацу, я оголошу полювання на дракона. Хіба може бути кращий спосіб, щоб підготувати наших воїнів-Лютих? — Її посмішка стала ще ширшою, коли їй на думку спала ще одна ідея. — Ах, я навіть запрошу короля Адана Старфолла приєднатися до нас. Впевнена, йому це сподобається.
Від холоду його шкіра посиніла і майже повністю затвердла. Кров застигла в жилах. З шорстким, схожим на шепіт звуком вітер наносив на його голі груди тверді крупинки снігу, усіваючи ними застиглі плями розбризканої крові.
Ласіс розплющив очі.
Його тіло викинули в сміття за межами палацу крижаних Лютих разом із поламаними ящиками, склянками, розбитим посудом та... іншими тілами. Повільно й мляво його думки торували нові шляхи в його розбитій голові.
Розплющивши очі, він зітхнув. Морозне повітря, немов лезом, різало його порожні легені. Коли ж він спробував сісти, кірка замерзлої на грудях крові тріснула. З глибокої рани в його горлі витекло ще трохи багряної рідини, потім текти перестало, коли останні тканинні волокна з’єдналися і затягнулися. Ласіс зігнув руку, простягнув задубілі пальці й торкнувся горла. Він стиснув мокру, роздерту плоть і застосував ще крихту магії, яка зберегла його життя.
Як чистокровна представниця королівської родини Лютих, королева Онн була набагато могутнішою, ніж він міг би взагалі коли-небудь бути, однак, як напівкровний Хоробрий, Ласіс мав власну силу й навички. Люті вміли насилати на себе заклинання сну, вповільнюючи одночасно дихання, кровообіг і потребу в їжі протягом століть. Замість того, щоб стекти кров’ю і померти, коли Онн перерізала йому горло, Ласіс занурився у глибокий транс, стягуючи магію навколо себе, наче ковдру, та роблячи себе практично мертвим. Слуги Онн викинули його на вулицю, голого і замерзлого.
Проте тепер, знову прийшовши до тями, він міг померти тут, у цій студеній пустці. Блокуючи відчуття холоду, Ласіс торкнувся свого боку, але вже знав, що його реймер зник. Він зігнув задубілі кінцівки і випростався на пронизливому вітрі, огорнутий невблаганним білим холодом.
