— Порожня книга? Я все одно хочу поговорити. Ми можемо розібратися разом. — Вона жестом вказала на зруйноване місто Лютих навколо них. — Можливо, я теж зможу дати вам кілька відповідей.
Ще впродовж двох днів Конн і його солдати залишалися у Скрабблтоні, допомагаючи вцілілим, однак їм мало що вдалося зробити. Справжня проблема була з водою. Коли робітники, які його супроводжували, знайшли потічок, який, проклавши собі новий шлях, протікав поміж камінням просто в озерце, вони змогли черпати воду горщиками, лити її на ганчірки, щоб відфільтрувати більшу частину попелу, а потім давали воді відстоятися, щоб її можна було пити. Але в такий спосіб містечко ніколи не зможе забезпечувати себе водою. Скрабблтон мертвий.
Із важким серцем люди погодилися покинути свої домівки. Вони плакали, споглядаючи руїни своїх життів, а потім пішли слідом за стомленими солдатами Співдружності повільною процесією до Конвери, де конаґ пообіцяв їм допомогу та притулок.
Під час поїздки додому збентежений і поглинений власними думками Мандан говорив мало. Катастрофа справила на нього глибоке враження, і його відсторонене, легковажне ставлення змінилося. Конн сподівався, що син пам’ятатиме про скрутне становище цих людей, коли врешті-решт стане правителем Співдружності.
Втративши спокій і розриваючись між багатьма обов’язками, Конндур звернувся до Уто, який їхав поруч.
— Усе це не міф. Після побаченого на горі Вада я переконаний, що дракон ворушиться. Він — велика загроза для всього світу, для всього людського роду.
Вираз обличчя Хороброго залишався серйозним.
— Ми не можемо бути певні в цьому, Володарю.
—
Залишивши решту солдатів, щоб вони могли вести біженців у їхньому темпі, троє чоловіків пустили коней галопом. Небо було схоже на сіру юшку з хмар, а постійний дощ перетворив дорогу на рідку багнюку, що засмоктувала кінські копита. Діставшись наступного дня нижнього міста, Конндур побачив, що один із мостів через річку Крикіет змило, однак безстрашні паромники перевозили людей до головного міста, розташованого на клинці землі між двома річками, і від нього. На узбіччі дороги були споруджені хатки та навіси, наповнені біженцями. У Конндура серце боліло за цих похмурих людей, що роздивлялися вершників, коли ті проїжджали повз них.
Управителі його замку організували центри обліку, де сім’ї могли попросити допомоги. Солдати проїхалися містом, шукаючи тих, хто може мати запасні ліжка, щоб прихистити нещасних. Ринки Конвери були переповнені людьми, оскільки після виверження дороги через гори стали непридатними для подорожей.
Армія Співдружності — могутня сила, проте чи зможуть навіть усі три королівства вистояти проти того, що ховається під горою Вада? Чи крижаних Лютих у Нортеррі? Піщані Люті стверджували, що хочуть стати союзниками людей, але якщо вони вважали себе достатньо сильними, щоби вбити Оссуса, то, можливо, вони навіть гірші за нього самого.
Співдружність ніяк не зможе самотужки виграти цю війну, особливо якщо в цей самий час воюватиме проти Ішари. Потрібен увесь людський рід, аби подолати древнього ворога... власних творців, які намірилися знищити світ і створити його наново. У нього виникла ідея, як вирішити обидві проблеми одразу.
Коли чоловіки утрьох наблизилися до воріт замку Конвери, Мандан неначе вже забув про скрутне становище всіх біженців. Він зрадів, що знову опиниться вдома.
— Я прийму теплу ванну і посплю у власному ліжку! А ще мені не терпиться намалювати побачене, щоби й інші мали змогу подивитися на ці спустошення.
Четверо радників кинулися доповідати конаґові, щойно він спішився і тупнув ногами, струшуючи затверділий попіл, що обліпив його одяг під час дощу. Конн підвищив голос.
— Скликайте раду в головній залі. Я зроблю важливе оголошення, а також поставлю завдання, від якого, можливо, залежатиме саме наше виживання. Те, що відбувається в горах Хребет дракона, набагато небезпечніше, ніж наліт Ішари.
Конн наполіг, аби королевич взяв участь у цьому нагальному обговоренні, що розсердило Мандана, бо зіпсувало його плани на відпочинок. Що ж стосується самого конаґа, то він устиг лише облити обличчя та волосся водою перед тим, як зайти до зали.
Його радники, лорди-васали та міністри зібралися швидко, і він зайняв місце поруч із королевичем за довгим дерев’яним столом, обличчям до цих впливових чоловіків і жінок. Присутні за столом кричали одне на одного, вимагаючи можливості першими представити свої звіти або підкреслити невідкладність своєї ситуації в їхньому повіті Остерри.
Конндур чекав, коли вони випустять пару і заспокояться. Коли голоси змовкли, він сказав:
