Хребет Дракона полностью

Ніщо не могло замінити її першого ска, але й ніщо не було схожим на Арі. Синя птаха-рептилія набирала швидкість, ганяючись за переляканим горобцем. Арі могла наздогнати його і схопити дзьобом, але натомість вона просто бавилася в небі.

Тієї ночі Ґлік отаборилася на самоті в березовому гаю біля струмка, що весело дзюрчав у траві. Молоденька ска присіла поруч на гілочку, що розгойдувалася під нею, і спостерігала за дівчиною, причепурюючись, пишаючись своїм прекрасним новим коміром від Шелли дін Орр. Відколи Ґлік побачила зловісну істоту, яка причаїлася у смолистому коконі в гірському гнізді, її непокоїли страшні сни, які загрожували їй пробудженням у нападі жаху, але й водночас затягували в пастку сну.

За багато років дівчина дізналася, як боротися з неспокійними видіннями і виснажливими снами. Сердечний зв’язок зі ска міг допомогти в цьому, як це робив старий Орі, який і направляв її видіння, і захищав її від них. Молода синя ска зіскочила з хиткої гілочки і зручно вмостилася на плечі дівчини, коли та сиділа з перехрещеними ногами, схилившись ближче до свого маленького багаття. Вона уважно вдивлялася в гіпнотичні хвилі полум’я і далі поза ними.

Іноді Ґлік сама могла викликати видіння, примушувати їх з’являтися. Але для Арі цей процес був новим, і Ґлік повинна була навчити свою молоду ска та зміцнити сердечний зв’язок. Вони були партнерками у видіннях. Одним пальцем дівчина намалювала коло довкруж свого серця, готова увійти в транс.

— Початок є кінцем є початком, — бурмотіла вона вголос, знову й знову малюючи коло довкруж серця. — Початок є кінцем, є початком, є кінцем, є початком, є кінцем, — повторювала вона, аж поки її слова не перейшли у монотонний спів.

Ґлік відчула присутність нетерплячої ска у своєму розумі та серці. Крізь напівзаплющені очі Ґлік побачила довкруги себе різноманітні кола у природі: каміння, яке, впавши, утворило неприродне коло, березове листя на землі, наче жовта корона, круглі брижі в потоці струмка. Усе це були знаки.

Вона увійшла в транс глибше, щоби відчути бурхливий поклик світу, тонкі нитки магії, яка залишилася навіть у зраненій землі. Її свідомість линула далі, знову здіймаючись у політ, але цього разу вона й Арі летіли у видінні разом. Вона та її товаришка-ска були в небі самі, і незабаром до них приєдналися інші птахи-рептилії. Видіння ставало яскравішим, образи посилювалися.

— Початок є кінцем, є початком, є кінцем, є початком. — Ґлік продовжувала малювати коло довкруж свого серця, заглиблюючись у транс. Вона заплющила очі, щоб краще бачити свою внутрішню подорож, і уявила себе високо над землею, несучись уперед. Її тіло було вкрите довгим синім пір’ям та сапфіровою шкірою. Вона була ска... серед багатьох інших ска, тисяч ска. Вони летіли разом у найбільшій зграї, яку Ґлік коли-небудь могла уявити. Їхнє щебетання, гудіння і клацання наповнило гомоном небо, а мускусний запах передавав безліч таємних тонкощів.

Незліченні ска у видінні проносилися і високо парили над величезним стародавнім полем бою. Поглянувши вниз, Ґлік розрізнила велетенські армії, безліч бійців у незвичайних обладунках, воїнів із сніжною-білою шкірою та воїнів з бронзовою шкірою, а також ударні війська людей, і всі вони безжально вбивали одне одного. Піщані та крижані Люті. Вдалині вимальовувалося величезне місто, більше, ніж Баннрія та Феллстафф разом узяті.

Вона бачила, як маги обох армій Лютих породжували хаос за допомогою магії, зав’язуючи її потоки у вузли і скручуючи їх так, що викликали вогненні гейзери або стіни з льоду, які врізались у ворожі війська. Безжальні воїни Лютих різали одне одного на шматки, аж поки рівнина не вкрилася килимом із крові. Маги піщаних Лютих гатили невидимими ударними хвилями, проте їхнє угруповання програвало, і воїни з бронзовою шкірою відступали до величезного міста.

У своєму видінні дівчина та незліченні ска спостерігали за битвою високо вгорі, тримаючись на безпечній відстані від бою. Усе більше і більше птахів-рептилій приєднувалося до зграї, літаючи так близько одне до одного, ніби хотіли зібратися в мозаїку, і Ґлік була частиною цього візерунка.

Усередині великого міста маги піщаних Лютих спорудили величезний каркас, машину, виготовлену з дорогоцінних каменів і пронизану магічними лініями, жахливу зброю, призначену для вбивства дракона Оссуса. Але вона так само може знищити ворожу армію — якщо маги зможуть контролювати вибух.

Ґлік мовчала і важко дихала, усвідомивши, де вона і що бачить. Поле бою внизу стане рівниною Чорного скла.

Щойно вона подумала про це, як величезний спалах світла вирвався з пристрою магів, достоту як веселкові смерчі. Лавина неконтрольованої магії ринула вперед, змітаючи з лиця землі армії, що заповнювали рівнину, — як обох угруповань Лютих, так і всіх людей.

А потім магічний вихор відвернув від наміченої цілі, вирвався з-під контролю виснажених магів і покотився назад, охоплюючи все місто, руйнуючи його вщент і перетворюючи на долину розтопленого скла.