Пройшовши крізь розщелину в суцільній скелі, де цілком могла бути влаштована смертельна засідка, Кловус піднявся на обнесений стіною внутрішній двір фортеці, яка займала всю верхівку острова. Фулкор стояв як бастіон вже багато століть, однак хто насправді звів у давнину ці міцні оборонні споруди залишалося неясним. Хтось казав, що острів облаштували як місце зупинки, коли первісні поселенці Ішари покинули старий світ у пошуках нових берегів, не знаючи, куди прямують. Незважаючи на безплідність і непривітність, Фулкор був єдиним опорним пунктом суходолу в океанському обширі. Після зробленої на острові зупинки ці мандрівники вирушили далі, маючи намір просуватися на схід у незвідані води, сподіваючись побачити зелені береги... і вони виявили цілий незайманий континент, який проголосили своїм. У певний момент цей острівний опорний пункт став спірною територією, і купка захисників перетворила його на фортецю. Зрештою першопрохідці Ішари втратили володіння островом на користь варварів зі старого світу, потім повернули його собі... і знову втратили. І так по колу.
Тепер з якихось незбагненних причин конаґ Конндур запропонував повернути Фулкор ішаранцям, якщо вони погодяться на якийсь незрозумілий союз. Що ж він замислив? «Почуй нас, убережи нас», — пробурмотів Кловус, хоча був занадто далеко й жоден божок не міг його почути.
Оглядові пости рівномірно розташовувалися на широких стінах, і саме звідти солдати гарнізону вели спостереження за океаном. На закритому майданчику був плац, два ряди казарм, зброярня, їдальня. А найпомітнішою будівлею був донжон, двоповерхова споруда з кам’яних блоків, що піднімалася навіть вище, ніж оборонні стіни. На кожному даху стояла цистерна для збору води, бо дощі тут падали часто. Серед суцільного каменю вкраплення зелені створювали дерева й чагарники, а також невеликі овочеві грядки.
Ішаранські солдати оточили Кловуса, коли він наздогнав емпру Ілуріс та її почет, і їх усіх зустріли на плацу гарнізонні війська та супровід конаґа. Дивлячись на одягнених у форму ішаранських воїнів, верховний жрець Кловус навіть не міг визначити, хто із солдатів його Чорні вугри, настільки довершеним було їхнє маскування. Крокуючи вперед у своєму синьому каптані, він задрав підборіддя, щоб усі побачили, що він не менш важливий, ніж емпра.
З кожною наступною групою ішаранських солдатів, що висаджувалася на берег і прибувала у фортецю, Кловус почувався трохи безпечніше. Караульний Ослер, який командував гарнізоном, зустрічав новоприбулі групи млявим привітанням — нещирими словами, промовленими похмурим і неприязним тоном.
Емпру та її важливих гостей розмістили в кімнатах північного крила донжона, відокремленого великою залою від південного крила, у якому зупинився конаґ Конндур та його оточення. Кловусу його кімната здавалася посередньою, холодною і схожою на в’язничну камеру, проте він сумнівався, що скаргами можна покращити умови проживання.
У нормальних обставинах учасникам дипломатичної зустрічі, за вимогами ввічливості, виділили б на відпочинок і облаштування день або й більше. На щастя, перемовини не передбачали жодних урочистостей, а тому конаґ Конндур хотів одразу перейти до обговорення справ. Власне, сам Кловус також прагнув закінчити це випробування.
Гарнізонні кухарі цілком справлялися зі своєю роботою, готуючи просту їжу для розміщених тут солдатів, але квасолевий суп, присмачений копченим м’ясом, не був належним частуванням для таких високих гостей. Тому кораблі Співдружності привезли свіжу яловичу тушу, а також птицю в клітках, яку вбили та обсмажили для привітальної вечері.
Столи поставили у формі букви П. Конаґ Конндур і емпра Ілуріс посіли два почесних місця за головним столом, ішаранці зайняли місця за столами з одного боку, а представники Співдружності — з іншого. Бійці Яструбиної варти емпри в повній бойовій готовності стояли уздовж стіни та не зводили очей зі своїх супротивників в протилежній частині зали.
Троє вбраних у чорне Хоробрих стояли струнко, готові до можливого нападу. Кловус знав, що більшість напівкровок-Хоробрих було знищено разом із їхньою завойовницькою колонією на берегах [шари сотні років тому, хоча й пригадав, що бачив двох Хоробрих, які своїми вогняними реймерами билися з божком під час нальоту на Міррабай. Імовірно, їх було більше, ніж він вважав. Кловус розглядав Хороброго на ім’я Уто, особистого Хороброго конаґа, відчуваючи, що цього чоловіка варто боятися. На обличчі Уто не відображалися емоції, проте відчувалася напруга.
Сидячи просто навпроти Кловуса, схвильований королевич Мандан колупався у своїй тарілці. Майбутній правитель Співдружності аж ніяк не вразив жерця. Конндур здавався йому більш грізним суперником, рішучим, зміцнілим під тягарем багатьох рішень.
Ввічлива розмова ні про що не могла тривати довго, коли в повітрі висіло так багато невизначених питань. Зрештою Ілуріс відсунула вбік тарілку і повернулася до конаґа:
