Хребет Дракона полностью

— Немає сенсу уникати головного питання, що крутиться в голові. Навіщо ви зібрали нас тут, конаґу Конндуре? Попри те, що ваше повідомлення та ваш представник пояснили деякі речі, я не можу зрозуміти, що у вас на думці.

Конндур повільно кивнув.

— Ви хочете знати, що могло виявитися настільки важливим, що я не побоявся розгнівати моїх людей, покликавши вас сюди на відкриті переговори? Навіщо мені дозволяти своїм найближчим радникам називати себе божевільним? Навіщо я запропонував відмовитись від цього стратегічного острова — щоб просто показати свою щирість у бажанні миру, ба навіть союзу?

— Саме так, — відказала Ілуріс. — Утаукський капітан торговельного судна розповідав безглузді байки про армії Лютих і ожилих драконів. Навіть не просіть нас повірити в ці фантазії. Навіщо ви насправді покликали нас сюди?

Незважаючи на неспокійний шепіт серед представників Співдружності, Конндур зосередив погляд на емпрі і, ледь посміхнувшись, відповів:

— Це і є правда, емпро. Я покликав вас сюди через Лютих і дракона.

Коли конаґ став розповідати про піщаних Лютих, які прибули з далекої пустелі, принісши новини про майбутню війну, Кловус закотив очі. Конндур говорив про крижаних Лютих, які з’явилися з півночі, знищуючи на своєму шляху цілі селища, і розпочали будівництво великої крижаної фортеці. Потім він описав землетрус і вибухи полум’я там, де пролягає гірський масив, під яким нібито був похований Оссус.

Ілуріс потягнула вино з келиха.

— Що ж, мир завжди вартий обговорень, безвідносно до драконів або стародавніх рас. Відколи ваш згорьований конаґ Кронін відкликав великий флот і тридцять років тому закінчив нічим не викликану війну, відносини між нашими землями залишалися непростими.

— Але повного перемир’я не було, сказав Конндур. — Ми обоє пам’ятаємо ту війну, емпро. Молодші люди можуть мріяти про бойову славу, але ми ж усе знаємо краще, чи не так?

Вони з розумінням подивилися одне на одного, від чого Кловусу стало не по собі.

Зі спокійною гордістю Ілуріс промовила:

— Відтоді я досягла добробуту, народ Ішари процвітає. Я все міркувала, наскільки могло би бути в наших інтересах дослухатися до ваших занепокоєнь. Чому ви зараз робите цю офіційну пропозицію? Що змінилося? Багато хто казав мені остерігатися підступності, проте... я стала би посміховиськом, якби сама здійняла таку тривогу через драконів і Лютих.

— Я кажу правду, — відповів Конндур. — я все бачив на власні очі. Саме тому я відчуваю нагальність змінити наші відносини, поки не стало запізно для всього світу.

— Саме так сказав і утаукський торговець. — Ілуріс стиснула пальці. — Хоча деякі мої люди можуть скептично ставитися до вас, конагу, я не можу зрозуміти, навіщо мав би брехати нейтральний каштан торговельного судна. Або ж навіщо вам вигадувати таку історію, якщо ви могли б прийти до нас із набагато традиційнішою пропозицією. Як це послужить досягненню ваших цілей — якщо ви говорите правду? Вона здавалася глибоко стурбованою, і Кловус хотів закричати їй, щоб вона не слухала. — Навіть якщо ваші історії правдиві, ми живемо в Ішарі, через океан. Наша земля в безпеці. Навіщо нам хвилюватися через стародавню армію, що наступає на ваші віддалені королівства?

Конндур дав чітку відповідь:

— Бо, якщо Люті спустошать Співдружність і їм вдасться розбудити дракона, він розірве як старий, так і новий світ. Бог Кур повернеться, врятує своїх обраних Лютих, а потім зітре з лиця землі решту своїх творінь, зокрема й людську расу. Усі ми будемо мертві, емпро.

Тільки якщо легенда правдива, — втрутився Уто кислим голосом.

Конаґ кинув невдоволений погляд на свого Хороброго.

— Ми не можемо заперечувати, що в горах Хребет дракона щось відбулося. Ми не можемо заперечувати, що крижані Люті напали на Нортерру. Ми не можемо заперечувати, що піщані Люті прийшли в Судерру й принесли свої страхітливі попередження. Це все відповідає історії.

Кловус прикусив язика. Як міг розумний правитель повірити в таку дурню? Він заговорив до Ілуріс, знаючи, що всі інші також чують його:

— Ваша Високосте, якщо навіть Хоробрий самого конаґа не вірить йому, це, напевно, уявна загроза.

Уто звернувся до жерця з несподівано уїдливим сарказмом:

— Хто ви такий, аби насміхатися з уявних речей? Хіба не ваш народ поклоняється власним уявним богам і наділяє їх силами? Навіть щось уявне може бути небезпечним.

Він звузив свої темні очі.

Кловус обурився. Гомін роздратованого бурмотіння прокотився обома сторонами столу. Конаґ і емпра одночасно підняли руки, щоби вгамувати сум’яття. Емпра посміхнулася, коли їй дещо спало на думку.

— О, тепер я думаю, що зрозуміла! Ви хочете залучити наших ішаранських божків, щоб вони допомогли в боротьбі з цим страшним ворогом? Якщо легенди правдиві, вони можуть стати вашою єдиною надією.

Відверте здивування Конндура показало, що такого він не збирався пропонувати.

Перебуваючи з боку конаґа, Уто проревів:

— Ви не привезете свою гидоту до наших берегів!

Конаґ обірвав його.