— Міррабай та інші містечка. Я пішов туди побачитися з Уто. Ми з одного тренувального поселення Хоробрих, у нас був один майстер з підготовки. — Жалібні ноти в його голосі, здавалося б, намагалися викликати співчуття, але Уто його не мав. — Я був там, коли прибули ішаранці.
— А Уто присягався захищати Міррабай? — наполегливо спитав інший Хоробрий, чоловік на ім’я Брон. — У нього були зобов’язання перед цим містом?
— Ні, він приїхав від конаґа, збирав інформацію для звіту. Коли почався напад, ми думали, що зможемо захищатися проти ішаранців. Ми обоє запалили реймери, готові битися з ворогом, але... — Його голос надломився. — З ними був божок, схожий на того, що дуже давно знищив Валаеру. — Хоробрі перешіптувалися за столом, але продовжували пильно дивитися на блідого юнака.
— Коли божок напав, він був таким величезним і могутнім. Він...
Уто перебив його.
— Він втік у паніці, залишивши людей без захисту. Хоробрий з реймером вартий десятьох звичайних бійців. Їхні будинки горіли. Жителів міста жорстоко вбивали, як і тридцять років тому.
Ондер втупився у свої руки, стискаючи пальці. Його обличчя залишалося в тіні при слабкому світлі свічок.
— Але ж божок колись знищив цілу колонію Хоробрих! Чи були в нас двох шанси? Він би нас убив. Я би помер, якби вступив з ним у бій.
— Ти повинен був загинути в битві, — відрізав Брон.
— Я боровся з ним, та все ж вижив, — мовив Уто.
— Шкода, що я не бився, — простогнав Ондер. — Шкода, що я не помер. Але тепер я нічого не можу змінити.
— Ми можемо, — урочисто кивнув Уто. — Одним тим актом боягузтва ти стер свою спадщину, і ми тут, аби виконати завдання.
Ондер важко ковтнув.
— І я тут, щоб скоритися цьому.
Клеа барабанила пучками пальців по стільниці.
— Ти певен, що це необхідно, Уто? Він молодий, і його родовід сильний. Цього не робили багато років. Відколи Елліель...
— Злочин Елліель був настільки тяжким, що я зробив усе сам, — відповів Уто. — Але тут, у Конвері, я скликав усіх вас дев’ятьох. Чи є серед нас хоч один Хоробрий, хто не згоден з тим, що нам належить вчинити? — Він оглянув всіх, хто сидів за столом, переводячи погляд від одного обличчя до іншого.
Ондер чекав, на обличчі відбилася надія, проте жоден Хоробрий не висловився на його захист. Уто знав, що так буде. Плечі знеславленого юнака поникли.
Уто дістав шкіряний пакунок зі своєї вільної безрукавки і розгорнув його на столі, показуючи набір голок і два маленькі флакони з чорнилом, чорним і червоним. Побачивши їх, Ондер тихо застогнав.
— Твоя спадщина знищена, і вона буде забута, — сказав Уто. — Усі, хто зараз тут, пам’ятатимуть твій злочин боягузтва, ти ж пам’ятати його не будеш. Усе, ким ти був до цього моменту, кожен спогад, кожен вчинок буде стерто.
Інші Хоробрі підвелися під грюкіт стільців. Уто вийняв голки і сказав:
— Зв’яжіть йому руки. Нехай сидить тут, сам. — Двоє Хоробрих узяли Ондера за лікті і притисли його до великого міцного стільця в кінці столу, зчепивши зап’ястя. Він не чинив опору, але очі наповнилися сльозами.
Уто взяв голки, відкрив флакони з чорнилом.
— Я нанесу руну забуття на твоє обличчя, щоб усі бачили. Заклинання приживеться у шкірі та проникне у твій розум. — Він нахилився до обличчя юнака і тильним боком долоні витер сльозу, що котилася по щоці Ондера. Коли шкіра висохла, Уто занурив одну з довгих голок у чорне чорнило і проколов шкіру хлопця, він робив нові й нові уколи, виводячи хитромудрий візерунок більше години.
Через якийсь час від повторення цих рухів у нього заболіли зап’ястя, а пальці оніміли. Він наносив малюнок на щоку Ондера, щоб створити заклинання, яке отримає силу з крові Лютих, що тече в жилах цього юнака.
Знеславлений Хоробрий не стримував сліз. Уто перейшов на червоне чорнило, ігноруючи його сльози і продовжував виписувати татуювання. Поруч застигли свідки, урочисті і мовчазні, поки Уто завершував свою роботу.
Клеа взяла чистий аркуш паперу і детально записала історію боягузтва Ондера. Коли вона закінчила, то склала папір і запхала його в сорочку юнака.
— Через деякий час, трохи згодом, ти знайдеш записку. Ти прочитаєш, що накоїв, щоб знати, що сталося з тобою, але ти нічого не пам’ятатимеш. Це не благословення. Усю твою спадщину стерто.
Ондер не боровся з мотузками на руках, але плечі його здригалися. Він здавався повністю зломленим.
— Це покарання застосовується надзвичайно рідко і лише за найбільш непростимих обставин. — Уто знову занурив голку в червоне чорнило і нахилився ближче. — Коли я завершу цей рядок, руна забуття почне діяти. Ти більше не будеш Хоробрим. Ми заберемо твій плащ, твою кольчугу, залишимо лише одяг та реймер, але ти станеш порожньою посудиною, завжди маючи лише натяк на те, що втратив.
Він закінчив з’єднувати лінії заклинань у татуюванні, і бліда шкіра Ондера почала світитися. Чорнило диміло, поки пропалювало слід на шкірі, і юнак заціпенів. Його обличчя ніби згасло. Уто відступив, щоб оглянути свою роботу, потім кивнув. Так само, як він зробив з Елліель.
