— Орі полетів у пилову бурю. Я бачила його просто як плямку високо в хмарах, і він потрапив у ці вітри. Я кричала, щоб він повертався. Я відчувала його страх, там було щось іще, як мені здалося Я не могла цього контролювати. Я потягла його до себе через наш сердечний зв’язок, але знала... я знала, що він вирішив покинути мене. — Її голос надломився.
— Я хотіла побігти за ним, але буря насувалася і на мене. Мені довелося тікати і сховатися за скупченням скель, я продовжувала кликати його, посилаючи свої думки. Але він не відповів. Годинами я слухала свист вітру, а потім мені наснилися пил, завивання бурі і
— Іноді утаукська удача нас покидає. — Гейл підняв обрубок своєї руки як доказ.
Хоча велика частина магії в цій землі була використана під час спустошливих давніх воєн, Утауки все ще могли притягувати свою дещо більшу удачу як тонку форму магії. Вони могли трохи збільшувати власні шанси на успіх, даючи їм незбагненний поштовх у потрібному напрямку — щоб риба скоріше помітила приманку в струмку, або щоб допомогти кинути кості так, аби випало потрібне їм число, або щоб відхилити стрілу супротивника настільки, щоб не зачепити життєво важливий орган.
Але удача Утаука була примхливою і ненадійною. Ще замолоду Гейл утратив ліву руку в бою на ножах. Або удача покинула його, або суперник мав більше удачі, ніж він. Поріз був глибоким, і його суперник оголосив перемогу, поки Гейл перев’язував зап’ястя, з якого юшила кров. Через кілька днів у рану потрапила інфекція й почалася гангрена, і зрештою він був змушений попросити бабусю відрубати йому руку.
Гейл торкнувся плеча Ґлік гладеньким кінцем обрубка руки.
— Ти знайдеш іншого ска, дитино. Деякі племена продають
— Орі ніщо не замінить, — з відчаєм відказала Ґлік. — Він допомагав керувати моїми снами та не дозволяв нічним жахіттям бути такими страшними.
Вони піднялися до зовнішніх воріт замку, прикрашених стягами Судерри, і Пенда поспішила їм назустріч; її зелений ска сидів у неї на плечі. Коли Пенда побачила дівчинку-сироту, її лице засвітилося.
— Ґлік, ти повернулася!
Дівчинка вийшла вперед, аби торкнутися витягнутої лускатої морди Ксара.
— Я завжди повертаюся, сестро. — Вона потрясла головою і чмихнула. — Заміжня і вагітна! Ти ж не зреклася думки побачити весь світ, правда? Виходь і досліджуй його зі мною.
Ксар залопотів крилами, став клацати та гудіти, ніби повідомляючи, що це
— Дні моїх подорожей поки що не закінчились.
Ґлік погладила пір’я птаха.
— Такий гарний ска.
Почувши комплімент, Ксар розпушив оперення, але лице Пенди спохмурніло.
Вона відчула, що щось не так.
— Де Орі?
— Загубився в пиловій бурі, — пояснив їй Гейл.
— Це була не просто буря, — сказала Ґлік. — Орі перервав наш зв’язок і покинув мене. Ми завжди поділяли видіння. Я не можу бути певна, але думаю, що він хотів захистити мене від чогось.
Пенда торкнулася скуйовдженого волосся названої сестри.
— Мені дуже шкода.
Ґлік незграбно змінила тему, блиснувши очима на Гейла.
— Я хочу їсти. Ти обіцяв.
— Спочатку тобі доведеться помитися, — сказала Пенда, змусивши дівчинку скривитися. — А поки ти їстимеш, мені потрібно наодинці поговорити з батьком.
Гейл подумав, чи не отримала вона ще одне дивне передчуття.
— Звичайно, моє серденько. Ходімо до моїх покоїв, там я зможу присісти і відпочити.
Пенда чмихнула.
— Відпочити? Хіба ти не той чоловік, що колись ішов без сну чотири доби, коли залицявся до моєї матері?
— Саме так розповідають. Аланна того вартувала.
Після того, як Ґлік побігла зі слугами, Гейл провів доньку до приватних покоїв. Навіть усередині замку він зробив свої кімнати відображенням минулого, завісивши кам’яні стіни та стелю запонами з тканини, повісивши курильниці з пахощами на ланцюгах, аби відчувати, наче живе всередині розкішного намету Утауків. Він приходив насолодитися приємним теплом каміна, сухими ковдрами й дахом над головою. Гейл не скучав за нескінченними подорожами караванів, зведенням палаток на відкритих пагорбах або перебуванням на відкритій палубі торгового корабля, проте продовжував долучатися до того, що робили племена, знав, що вони бачили і знали. Маючи зловісних передвісників, яких побачив його народ, мережа отримання важливих відомостей зараз здавалася важливішою, ніж будь-коли раніше.
Посадовивши свого ска на підставку біля дверей, Пенда присіла на його ліжко. Він добре знав свою дочку, відтак помітив зморшки хвилювання на її чолі, стурбованість в очах.
— Ну, моє серденько, що тобі потрібно від мене?
— Я дуже довго про це думала. — Вона потягнулася до кишені у складці спідниці і витягла медово-золоту грудочку бурштину, огорнуту золотим дротом. — Ти дав мені цю підвіску багато років тому. З усім, що тепер відбувається у світі, і пам’ятаючи про дитину, що зростає всередині мене, я вирішила, що настав час її використати.
