Гейл передав йому документ, написаний кодовим письмом на їхній таємній мові, зі стислим викладом відомостей розвідки, зібраних з усієї Баннрії, включаючи інформацію, яку шляхетні родини та заможні купці вважали приватною. Мелік, зі свого боку, надав записаний мілким почерком набір карт і нотаток, списків місць та людей, з якими зустрівся караван, записи про можливості, які слід розглянути, попередження про певних неблагонадійних людей, а також жменьку діамантів «сльози матері» із зображеннями того, що побачили ска.
Покинувши намет, Гейл усміхнувся на позір, але відчув ще більшу тривогу, ніж досі. Коли він вже залишав це галасливе, рідне йому місце, до нього підбігла темношкіра дівчинка у брудному, не раз штопаному одязі.
— Міркуєш, чи не відправитися знову з караваном, батьку? Ти занадто довго пробув у цьому кам’яному місті. — Вона рухалася граційно, як кішка. — Тобі потрібно пам’ятати звичаї Утауків!
Гейл голосно засміявся, бо зрадів, побачивши цю дівчинку-сироту.
— Ґлік! Ти тепер подорожуєш із караваном Меліка?
Дівчинка глузливо зауважила:
— Тільки останні три дні. Каравани переповнені, галасливі, смердючі. Я йду своїм шляхом, тобі це відомо. До цього я майже цілий місяць провела сама.
— Ми хвилюємося за тебе, коли ти зовсім одна.
Вона зневажливо фиркнула.
— Я водночас і всередині кола, і поза колом. Я знайду своє місце. — Ґлік заплющила очі і намалювала коло довкруж серця. —
Серйозне обличчя Ґлік було вкрите брудом, а нерівно підстрижене темне волосся сплуталося в клубок, який нагадував пташине гніздо.
— Схоже, тобі не завадить поїсти, — мовив Гейл. — Повертайся до замку, і ми тебе погодуємо.
Ґлік пішла слідом, петляючи в різні боки, бо, здавалося, вважала прямі лінії занадто нудними.
— Тільки якщо мені не доведеться перед цим митися. Я — частина землі.
Гейл глянув, яка вона брудна і розпатлана.
— Схоже, що частину землі ти носиш на собі. Кухарі скаржитимуться, що в їжу падатиме бруд. Доведеться трохи помитися.
Ґлік було дванадцять чи тринадцять, наскільки він знав. Вона не була рідною дочкою Гейла — він її удочерив. Усі племена Утауків привітно ставилися до сирітки, яка то долучалася до громади Утауків, то покидала її, постійно чогось шукаючи. Більше, ніж майже всі інші Утауки, Ґлік була чутливою до кіл та знаків у природі, до віщих снів, які не завжди мали чітке пояснення.
Вони йшли разом широкою дорогою, на якій двоє чоловіків ремонтували зламане колесо на возі, а осторонь зі скорботним виглядом стояв віслюк. Яскраві стяги розвівалися на вітрі на верхівці даху пишно прикрашеного святилища пам’яті біля центру старого міста.
Згадавши лиховісне повідомлення, щойно отримане від Меліка, він запитав:
— Що ти там бачила сама? Земля говорила з тобою?
Він змахнув з її щоки пляму сухого бруду.
Ґлік часто мала видіння, а поверталася вона лише тоді, коли мала про що повідомити або коли дуже скучила за людським товариством, що траплялося не часто. Коли вона відповіла йому, на її обличчі промайнула тривога. Очі були червоні, ніби вона погано спала або довго плакала.
— Я бачила багато.
Гейл став серйозним.
— Розкажи, що саме.
— Я пішла в далекі південні гори і досліджувала край пустелі. Я провела два дні в каньйонах червоних скель, перш ніж у мене закінчилася вода і я мусила повертатися. Я навіть мигцем побачила Піч.
Він подумав про пилову бурю та піщаних Лютих, що з’явилися з пустища глибоко в пустелі.
— Краще ти, ніж я.
— На лісистих пагорбах поблизу пустелі деякі високі дерева укриті піском. Невеликі поселення — будинок фермера чи два, навіть крихітне селище — були поглинуті, наче їх ніколи й не існувало. — Вона зблиснула темними очима на Гейла. — Людей
Гейл пробурмотів прокляття.
— Ти можеш показати мені зображення? «Сльоза матері» твого ска мала б записати їх. — Він раптом зрозумів, що не так. — Де Орі? У розвідці?
Дівчина стала схожою на квітку, що поникла від несподіваної посухи.
— Ні, він... його більше немає. Я втратила його в останній мандрівці. Він старів, але я думала, що наш сердечний зв’язок все ще міцний. — Горе охопило Ґлік. Тремтячою рукою вона намалювала ще одне коло по центру грудей. — Орі залишив мене, полетів геть і розірвав наш зв’язок. — Сльози бриніли в її почервонілих очах. Зламаним голосом вона прошепотіла: — Початок є кінцем є початком.
— Початок є кінцем є початком, — повторив Гейл, обіймаючи рукою її кістляві плечі. Він довго утримував її. — Розкажи, що сталося, якщо можеш.
Старі ска часто залишали своїх господарів і відлітали, щоб померти на самоті. Дівчинка подружилася з Орі вже після того, як птах-рептилія повністю виріс, Ґлік тоді було лише десять років, але вони були надзвичайно близькими одне одному, ближчими, ніж домашня тварина і господар.
Дівчинка глибоко вдихнула, набираючись сміливості перед розповіддю.
