Хребет Дракона полностью

Гейл пригадав день, коли дав їй обіцянку, день, коли вона стала жінкою. Він пояснив, що може очікуватися від неї як дочки відомого ватажка Утауків. Він зрощував у ній мрії, обіцяючи добру удачу і величну спадщину, але, коли вона простягла бурштинову підвіску, він не взяв її.

— Не поспішаймо, моє серденько. Я твій батько і завжди любитиму тебе. Але цим можна скористатися лише один раз.

— Один раз, так, і зараз саме цей момент. Я пообіцяла моєму Старфоллу.

Гейл все одно цього не хотів. Талісман був обіцянкою між батьком і дочкою, символом. Вона могла використати його, щоб попросити Гейла про будь-яку послугу за будь-яку ціну. Племена Утауків сприймали такі речі дуже серйозно.

— Я налаштована рішуче, — сказала вона.

— Ти завжди такою була. — Він погладив її брову цілою рукою. — Ти така вродлива, перевершила навіть свою матір. Адан Старфолл не мав шансів, коли ти вирішила, що він стане твоїм.

— Ти досі вважаєш, що це була лише частина плану, — сказала Пенда, чмихнувши.

— Це був план, що б ти про це не думала. Ми ж обговорили це детально: що ти знайдеш його, заманиш, спокусиш. Ти зробила те, про що я просив, моє серденько. Насправді ти зробила навіть більше, ніж я просив. Я ніколи не думав, що ти досягнеш такого успіху.

— Ти навчив мене не робити того, чого я не хочу. Це був мій вибір — одружитися з Аданом. Я кохаю його.

Прийнявши бурштинову підвіску від своєї доньки, він зітхнув, важко опустившись на подушки. Гейл поклав підвіску в долоню, перекочуючи туди-сюди.

— Як ти хочеш скористатися підвіскою?

— Це для мене і мого чоловіка. — Вона вагалася. — І всієї Судерри.

— Це, мабуть, серйозне бажання.

Вона схрестила руки на грудях.

— Так само, як я зараз є частиною цієї землі, одружена з її королем і належу до родоводу королів Судерри, так і мій чоловік, побравшись зі мною, є частиною племен Утауків. — Вона поглянула на нього з викликом. — Ти це заперечуєш?

— Я не можу сперечатися з твоєю логікою.

Пенда стала навколішки біля нього, як мила донька, яку він пам’ятав. Вона склала пальці над бурштиновою підвіскою в його руці, змушуючи його міцно тримати її.

— Якщо Люті повертаються, то секретів бути не може. Взагалі. Ми мусимо це зробити, батьку. — Її карі очі зустрілися з його, і вона ще сильніше притиснула бурштинову підвіску до його долоні. — Я хочу, щоб ти розповів моєму Старфоллу все.

Хоча емпра Ілуріс зірвала подальше будівництво храму Маґніфіка, жерці продовжували свою роботу під землею, невидимо, протягом десятиліть. Храм був уже набагато більшим, ніж стороння людина могла припустити. Вірні служки збудували підземні зали та склепінчасті приміщення для утримання наймогутнішого божка Ішари. Вони ніколи не дозволять йому стати слабким.

Приховані приміщення використовувались також і для інших таємних діянь. Саме в цю мить погляд жерця Кловуса був прикутий до групи чоловіків, які намагалися вбити один одного. Він пильно дивився на них.

Шість бійців були босі, роздягнуті до пояса. Піт і олія робили їхню золотаво-коричневу шкіру слизькою. Вони не мали зброї, не для цієї частини навчання. Жоден Чорний вугор не потребував нічого більшого, ніж власне тіло, щоб убити або поранити супротивника. Кожен елітний асасин сам був живою зброєю.

Кловус спостерігав за кандидатами, оцінюючи їх. У підземній тренувальній залі відлунювали удари плоті по плоті, сильні удари по вузлуватих м’язах, чулося переривчасте дихання від напруження, повітря з силою виривалося крізь стиснуті зуби. Але жодних звуків з натяком на біль. Він кивав, стежачи за розмитими рухами. У цих поєдинках вже відсіялася частина бійців, залишилися найкращі тридцять із п’ятдесяти, і ці нові вже були майже готові до повного служіння.

Кловуса нелегко вразити, але він знав можливості цих убивць і був задоволений побаченим. Чорні вугри. Втілення нічних жахіть, швидкі, як тіні, і смертоносні, як чутки. Серед простих людей вони були відомі лише в історіях, що розповідають пошепки. Ніхто, крім жерців високого рівня, не бачив Чорних вугрів; навіть їхні жертви рідко бачили, як вони приходять.

Одного разу емпра Ілуріс запитала Кловуса про цих таємничих убивць.

— Скажи мені, жерче, чи існують Чорні вугри? — Вона вміла бути милою і товариською, натякаючи, наскільки сильним міг бути їхній союз, але він знав, що Ілуріс не поділяє його бачення Ішари.

Кловус відповів невинним і зацікавленим поглядом.

— Чорні вугри, Ваша Високосте? Як ви взагалі про це почули?

— Бо люди люблять базікати. То вони існують? — наполягала емпра.

Він махнув рукою, блиснувши численними перснями.

— Люди вигадують байки, аби чимось розважити своє сіре й важке життя.

— Так, вони це роблять... і іноді це правильно. — Вона солодко, отруйно всміхнулася і повторила: — То Чорні вугри існують?

Згадавши зневажливе зауваження, яке Ілуріс якось кинула на адресу божків, Кловус нарешті відповів, покірно посміхнувшись:

— Якщо ви вірите в них, емпро, і якщо люди вірять у них, то певною мірою вони повинні існувати.

Звичайно, Чорні вугри існували, і Кловус контролював їх.